КК ( 2001-05 ) передбачає право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільне небезпечного посягання.
Як достовірно встановлено органами слідства і судом, Д.С. і Д.В. перебували у стані алкогольного сп'яніння, і між ними виник конфлікт.
Так, свідок К., котра разом із ними вживала спиртні напої, хоча й пояснювала, що через сп'яніння не пам'ятає обставин вбивства Д.С., але разом з тим підтвердила, що між Д.В. і Д.С. виникла сварка, обидва поводились агресивно, зокрема Д.В. ударив її плафоном по голові.
Сам Д.В., як убачається з його показань на стадіях попереднього й судового слідства, визнавав виникнення конфлікту між ним і Д.С. на грунті ревнощів до К., у зв'язку з чим він запропонував їм обом залишити його квартиру, на що потерпілий зреагував агресивно, скинув з дивана постільну білизну, нецензурно лаявся, розбив люстру. При цьому Д.В. визнав, що фізичної сили до нього Д.С. не застосовував, ніяких предметів для заподіяння тілесних ушкоджень у руках не мав. Визнав він і те, що на його власну поведінку вплинув стан алкогольного сп'яніння. Таким чином, із цих показань Д.В. не випливає, що він оборонявся від Д.С.
Інших даних, які б свідчили, що потерпілий вчинив суспільно небезпечне посягання щодо Д.В., у зв'язку з чим останній міг перебувати у стані необхідної оборони, у матеріалах справи немає. Ті протизаконні дії, які, за твердженням Д.В., нібито вчинив п'яний Д.С., за своїм характером і об'єктивними проявами не можуть розцінюватись як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності, властивого злочину, і викликали у Д.В. стан необхідної оборони.
Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Д.В. під час вбивства потерпілого не перебував у стані необхідної оборони.
Як установлено у справі, Д.В. завдав Д.С. удар ножем у ділянку серця, ушкодивши його. Тому слід визнати правильним висновок суду про вчинення Д.В. умисного вбивства потерпілого.
Суд належно оцінив усі розглянуті в судовому засіданні докази і правильно кваліфікував злочинні дії Д.В. як особи, що визнана особливо небезпечним рецидивістом і раніше вчинила замах на вбивство, за п. "з" ст. 93 КК ( 2001-05 ).
Виходячи з неведного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скаргу захисника залишила без задоволення, а вирок щодо Д.В. - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.