IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі

Конвенція · Чинний · поточна редакція від 18.10.1907

Опубліковано: Офіційний вісник України, 2017 р., № 2, стор. 605, стаття 67, код акта 84421/2016 (2017-01-06)

Розділ I. Критерії визнання воюючою стороною

• ст. 1. Військові закони, права і обов'язки застосовуються не лише до армій, але й також до ополчення та добровольчих загонів, якщо вони відповідають таким умовам:
• ст. 2. Жителі території, яка не була окупована, і які при наближенні ворога добровільно беруться за зброю для того, щоб чинити опір військам, що вторглися, але не мали часу самоорганізуватися відповідно до статті 1, вважаються воюючою стороною, якщо вони відкрито носять зброю і дотримуються законів і звичаїв війни
• ст. 3. Збройні сили воюючих сторін можуть складатися з комбатантів та некомбатантів. У разі захоплення ворогом як ті, так і інші користуються правами військовополонених

Розділ II. Військовополонені

• ст. 4. Військовополонені знаходяться під владою уряду супротивної сторони, а не окремих осіб чи підрозділів, які взяли їх у полон
• ст. 5. Військовополонені можуть бути інтерновані в місто, фортецю, табір або інше місце із зобов'язанням не виходити за певні встановлені межі; але вони не можуть бути позбавлені свободи, якщо це не становить незамінного заходу безпеки і виключно лише поки існують обставини, які вимагають застосування такого заходу
• ст. 6. Держава може використовувати працю військовополонених, за винятком офіцерів, відповідно до їхнього чину і здібностей. Завдання не повинні бути надмірними і не повинні бути пов'язані з військовими діями
• ст. 7. Утримання військовополонених покладається на уряд, у владі якого вони знаходяться
• ст. 8. Військовополонені підпорядковуються законам, правилам і наказам, чинним для армії держави, під владою якої вони знаходяться. Будь-який акт непокори з їхнього боку є підставою для застосування до них таких заходів суворості, які можуть вважатися за необхідні
• ст. 9. Кожен військовополонений зобов'язаний на поставлене йому запитання повідомити своє справжнє ім'я і чин, і в разі порушення цього правила несе, відповідальність шляхом обмеження переваг, які надаються військовополоненим його чину
• ст. 10. Військовополонені можуть бути умовно достроково звільнені, якщо це дозволяється законами їхньої країни, і в таких випадках зобов'язані із своєю особистою гідністю сумлінно виконати взяті на себе зобов’язання як щодо власного уряду, так і уряду, яким вони були взяті у полон
• ст. 11. Військовополонений не може бути примушений до умовно дострокового звільнення; так само і уряд супротивної сторони не зобов'язаний задовольняти запит військовополоненого щодо його умовно дострокового звільнення
• ст. 12. Військовополонені, умовно достроково звільнені і повторно захоплені зі зброєю в руках проти уряду, перед яким вони зобов'язалися своєю гідністю або проти союзників такого уряду, втрачають право вважатися військовополоненими і можуть постати перед судом
• ст. 13. Особи, які супроводжують армію, але прямо не належать до неї, такі як кореспонденти газет і репортери, маркітанти та постачальники, які потрапляють до рук ворога і він вважає за доцільне затримати їх, користуються правами військовополонених за умови, що вони мають при собі посвідчення від військового керівництва тієї армії, яку вони супроводжували
• ст. 14. Із початком військових дій у кожній із воюючих держав, а також, за необхідності, у нейтральних країнах, які прийняли на свою територію воюючі сторони, створюється довідкове бюро у справах військовополонених. До функцій цього бюро належить надання відповідей на всі запити, що стосуються військовополонених. Воно отримує від різних причетних установ всю інформацію, пов'язану із інтернуванням та переміщенням, умовно достроковим звільненням, обміном втечею, прийомом до госпіталю, смертю, а також й іншу інформаці
• ст. 15. Товариства надання допомоги військовополоненим, які належним чином засновані відповідно до законів їхніх країн та мають на меті служити посередником у доброчинних справа отримують від воюючих сторін для себе і для своїх належним чином акредитованих агентів відповідні приміщення для ефективного виконання свого гуманного завдання в межах, встановлених військовими вимогами та адміністративними правилами. Агенти таких товариств можуть бути допущені до місць інтернування з метою надання допомоги, а також до пунк
• ст. 16. Довідкові бюро користуються привілеєм звільнення від поштового збору. Листи, грошові перекази, цінності, а також посилки поштою, призначені військовополоненим або відправлені ними, звільняються від усіх поштових зборів як у країнах відправлення та призначення, так і в країнах, через які вони пересилаються
• ст. 17. Військовополонені офіцери отримують такий самий оклад, як і офіцери відповідного звання в країні, де вони утримуються, з відшкодуванням в кінцевому рахунку цієї суми їхнім урядом
• ст. 18. Військовополоненим надається повна свобода сповідувати релігію, включаючи відвідання богослужінь, незалежно від їхнього віросповідання, за єдиної умови, що вони дотримуватимуться запроваджених військовим керівництвом заходів з підтримання порядку та безпеки
• ст. 19. Заповіти військовополонених отримуються або складаються таким самим чином, як і для солдатів національної армії
• ст. 20. Після укладення миру репатріація військовополонених здійснюється якомога швидше

Розділ III. Хворі і поранені

• ст. 21. Обов'язки воюючих сторін щодо хворих та поранених регулюються Женевською конвенцією

Розділ I. Засоби завдання шкоди супротивнику, облога бомбардування

• ст. 22. Воюючі сторони не користуються необмеженим правом у виборі засобів завдання шкоди супротивнику
• ст. 23. Крім заборон, передбачених спеціальними конвенціями, особливо забороняється:
• ст. 24. Військові хитрощі і застосування заходів, необхідних для отримання інформації про супротивника і країну, визнаються дозволеними
• ст. 25. Забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди
• ст. 26. Командир атакуючих військ, перед тим як почати бомбардування, за винятком випадків штурму, повинен зробити все від нього залежне, щоб попередити відповідні органи влади
• ст. 27. При облогах і бомбардуваннях повинні бути вжиті всі необхідні заходи для того, щоб уберегти, наскільки це можливо, будівлі, призначені для цілей релігії, мистецтва, науки чи благодійності, історичні пам’ятки, госпіталі та місця, де зібрані хворі і поранені, за умови, що вони не використовуються в цей час для військових цілей
• ст. 28. Мародерство у місті чи місцевості, навіть у випадку, якщо його взяли штурмом, забороняється

Розділ II. Шпигуни

• ст. 29. Шпигуном може бути визнано лише особу, яка діючи таємно або під фальшивими приводами, збирає або намагається зібрати інформацію в зоні бойових дій однієї з воюючих сторін з наміром передати таку інформацію супротивній стороні
• ст. 30. Шпигун, затриманий на місці скоєння злочину, не може бути покараний без попереднього розгляду справи у суді
• ст. 31. Шпигун, який повернувся до своєї армії і згодом був захоплений ворогом, визнається військовополоненим і не несе жодної відповідальності за свої попередні акти шпіонажу

Розділ III. Прапори парламентерів

• ст. 32. Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін вступити в переговори з іншою та, яка рухається вперед з білим прапором. Парламентер, а також трубач, сурмач або барабанщик, особа, яка несе прапор і перекладач, що можуть супроводжувати його, користуються правом недоторканності
• ст. 33. Командир військової частини, до якого направлений парламентер, не зобов'язаний до будь-яких обставин приймати його
• ст. 34. Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде абсолютно і безсумнівно доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для провокування або для вчинення зради

Розділ IV. Капітуляція

• ст. 35. При узгодженні умов капітуляції Договірними Сторонами повинні враховуватися правила військової честі

Розділ V. Перемир’я

• ст. 36. Перемир'я призупиняє військові дії за взаємною згодою воюючих сторін. Якщо тривалість перемир’я не була встановлена, воюючі сторони можуть у будь-який час відновити військові дії, за обов'язкової умови, що ворог попереджається про це протягом узгодженого строку згідно з умовами перемир’я
• ст. 37. Перемир'я може бути загальним чи локальним. Перше зупиняє всі військові дії між воюючими державами; друге - лише між окремими частинами воюючих армій та у визначених кордонах
• ст. 38. Про перемир'я повинно бути офіційно і вчасно повідомлено компетентним органам та військам. Військові дії невідкладно зупиняються після оголошенні перемир’я або у визначений ним строк
• ст. 39. Договірні Сторони в умовах перемир’я визначають які види комунікації на театрі військових дій можуть здійснюватись із жителями та між жителями воюючих держав
• ст. 40. Будь-яке істотне порушення перемир'я однією зі сторін дає право іншій відмовитися від нього і, навіть, у випадках крайньої необхідності, невідкладно відновити військові дії
• ст. 41. Порушення умов перемир'я цивільними особами, які діють на власний розсуд, надає постраждалій стороні лише право вимагати покарання таких порушників чи, за необхідності, відшкодування понесених збитків
• ст. 42. Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника
• ст. 43. З фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади він вживає всіх залежних від нього заходів для того, щоб, по можливості, відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись існуючих у країні законів, за виключенням, коли це абсолютно неможливо
• ст. 44. Будь-якій воюючій стороні забороняється примушувати жителів окупованої території надавати інформацію про армію іншої воюючої сторони чи про її засоби оборони
• ст. 45. Забороняється примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику
• ст. 46. Сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися
• ст. 47. Мародерство офіційно забороняється
• ст. 48. Якщо на окупованій території окупант стягує визначені такою державою податки, мита і збори, він здійснює це, по можливості, відповідно до чинних правил оподаткування та їхньої сфери дії, в наслідок чого, на нього покладається обов'язок нести витрати по управлінню окупованою територією у тій самій мірі, як це був зобов'язаний робити законний уряд
• ст. 49. Якщо на додаток до згаданих у попередній статті податків, окупант збирає інші грошові внески на окупованій території, це має вчинятися лише для потреб армії або управління зазначеною територією
• ст. 50. Жодне загальне стягнення і грошове або інше, не може застосовуватися до всього населення через дії окремих осіб, за які не може бути передбачена солідарна відповідальність населення
• ст. 51. Жодні внески не збираються інакше, ніж на підставі письмового наказу та під відповідальність верховного головнокомандувача
• ст. 52. Реквізиції у негрошовій формі та у формі послуг не вимагаються від муніципалітетів і жителів, окрім як для потреб окупаційної армії. Вони повинні бути пропорційними ресурсам країни та мати такий характер, щоб не накладати на населення обов'язок брати участь у військових діях проти своєї країни
• ст. 53. Окупаційна армія може заволодіти лише грошима, фондами та цінними паперами, які виключно є власністю держави, складами зброї, транспортними засобами, виробничими запасами та, загалом, всією рухомою власністю держави, що може бути використана для військових дій
• ст. 54. Підводні кабелі, які сполучають окуповану територію з нейтральною територією, не захоплюються і не знищуються, крім випадку крайньої необхідності. Вони повинні бути таким самим чином повернені з визначеним відшкодуванням після укладення миру
• ст. 55. Держава-окупант розглядається лише як управляючий і узуфруктуарій адміністративних будівель, нерухомості, лісів та сільськогосподарських угідь, які належать державі-супротивнику і знаходяться на окупованій території. Держава-окупант повинна зберігати капітальну цінність цих майнових об'єктів і управляти ними згідно з правилами узуфрукту
• ст. 56. Власність муніципалітетів, релігійних, благодійних, освітніх, мистецьких і наукових установ, навіть якщо вона належать державі, визнається як приватна власність

Історія документа

• 18.10.1907 — Прийняття
• 24.08.1991 — Набрання чинності для України міжнародного договору

Зв'язки з іншими документами

Змінює документ (1)

• Конвенція про закони і звичаї суходільної війни

Ще 30 текстових згадувань в інших документах (офіційний реєстр).