Для лікування хворих на туберкульоз легень можуть застосовуваться й стандартизовані режими хіміотерапії, запропоновані ВООЗ. Для цього всіх хворих розподіляють на чотири категорії.
I категорія - це хворі із вперше діагностованим туберкульозом з бактеріовиділенням. Їм протягом перших двох місяців призначають ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол (або стрептоміцин, а наступні 3 - 6-й місяці: ріфампіцин + ізоніазид (див. додаток N 6).
Примітка. Етамбутол або стрептоміцин особливо доречні при первинній резистентності мікобактерій до хіміопрепаратів.
II категорія - це хворі на різні форми реактивації туберкульозу, в тому числі й із бактеріовиділенням. Лікування їх називається "повторне лікування". Воно включає перші два місяці - ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол + стрептоміцин. Третій місяць призначають це ж поєднання, але без стрептоміцину, - ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол. З четвертого до восьмого місяця включно призначають ізоніазид + ріфампіцин + етамбутол. (див. додаток N 7).
Примітка. Хворим старшим 50 років призначають стрептоміцин в дозі 0,75 г на добу.
III категорія - це хворі із вперше діагностованим туберкульозом без бактеріовиділення. Перші два місяці їм призначають: ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід. Протягом третього і четвертого місяців призначають ізоніазид + ріфампіцин (див. додаток N 8).
IV категорія - це хворі на хронічний туберкульоз, у яких не досягається стабілізації процесу, зберігаються каверни, у тому числі з бактеріовиділенням, протягом не менше 2 - річного спостереження і лікування. Їм призначають індивідуалізовані режими хіміотерапії залежно від чутливості мікобактерій до них.
Однак якщо у зазначених хворих у встановлені терміни не загоюються порожнини розпаду й каверни, то подальшу тактику встановлюють після консультації з фтизіохірургом так, як зазначено вище у п.7.