Взаємне оцінювання
1. Національні органи з акредитації підлягають регулярному взаємному оцінюванню.
Взаємне оцінювання організовує орган, визнаний згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008.
2. Орган, визнаний згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008, повинен впровадити належні критерії взаємного оцінювання та дієвий і незалежний процес взаємного оцінювання, щоб оцінити, чи:
(a) здійснював національний орган з акредитації, який підлягає взаємному оцінюванню, діяльність з акредитації відповідно до глави IV;
(b) відповідає національний орган з акредитації, який підлягає взаємному оцінюванню, вимогам, встановленим у цій главі.
Критерії повинні включати вимоги до компетентності експертів, що здійснюють взаємне оцінювання, і груп із взаємного оцінюванню, які є специфічними для системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, встановленої Директивою 2003/87/ЄС.
3. Орган, визнаний згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008, повинен публікувати та повідомляти результати взаємного оцінювання національного органу з акредитації Комісії, національним органам, відповідальним за національні органи з акредитації в державах-членах, і компетентному органу держави-члена чи координаційному центру, зазначеному в статті 70(2).
4. Без обмеження параграфа 1, якщо національний орган з акредитації успішно пройшов взаємне оцінювання, організоване органом, визнаним згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008, до набуття чинності цим Регламентом, національний орган з акредитації звільняють від проходження нового взаємного оцінювання після набуття чинності цим Регламентом, якщо він може продемонструвати відповідність цьому Регламенту.
Для цього відповідний національний орган з акредитації повинен подати запит і необхідні документи органу, визнаному згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008.
Орган, визнаний згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 765/2008, вирішує, чи виконані умові для надання звільнення.
Звільнення застосовують на період, що не перевищує трьох років з дати повідомлення про рішення національному органу з акредитації.
5. Національний орган, на який відповідно до статті 55(2) покладені завдання, пов’язані з сертифікацією верифікаторів, що є фізичними особами, відповідно до цього Регламенту повинен відповідати рівню довіри, еквівалентному тому, який мають національні органи з акредитації, що успішно пройшли взаємне оцінювання.
Для цього відповідна держава-член, відразу після ухвалення рішень, що дозволяють національному органу проводити сертифікацію, повинна надати Комісії та іншим державам-членам усі відповідні документальні докази. Жоден національний орган не повинен сертифікувати верифікаторів для цілей цього Регламенту, перш ніж відповідна держава-член надасть такі документальні докази.
Відповідна держава-член повинна періодично переглядати функціонування національного органу, щоб переконатися, що він продовжує відповідати вищезазначеному рівню довіри, і повідомляти про це Комісію.