Заходи із забезпечення стійкості критично важливих суб’єктів
1. Держави-члени забезпечують, щоб критично важливі суб’єкти вживали належних і пропорційних технічних, безпекових та організаційних заходів для забезпечення їхньої стійкості на основі релевантної інформації, надаваної державами-членами щодо оцінювання ризиків державами-членами та щодо результатів оцінювання ризиків критично важливими суб’єктами, включно із заходами, необхідними для:
(a) запобігання інцидентам з належним урахуванням можливості вжиття заходів зі зменшення ризику катастроф і з адаптації до змін клімату;
(b) забезпечення належного фізичного захисту їхніх приміщень та критичної інфраструктури з належним урахуванням можливості, наприклад, встановлення огорож, бар’єрів, використання інструментів і порядків спостереження за периметром, апаратури виявлення і засобів контролю доступу;
(c) реагування на інциденти, протистояння їм, пом’якшення їхніх наслідків з належним урахуванням можливості реалізації процедур і протоколів управління ризиками й кризами та порядків оповіщення;
(d) відновлення після інцидентів із належним урахуванням можливості вжиття заходів із забезпечення безперервної роботи і визначення альтернативних ланцюгів постачань із метою відновлення надання основних послуг;
(e) забезпечення адекватного управління безпекою персоналу з належним урахуванням можливості вжиття таких заходів, як визначення категорій персоналу, що виконують критично важливі функції, встановлення прав доступу до приміщень, критичної інфраструктури й чутливої інформації, визначення процедур перевірки анкетних даних відповідно до статті 14 та призначення категорій осіб, зобов’язаних проходити перевірки анкетних даних, а також встановлення належних вимог щодо підготовки та кваліфікацій;
(f) підвищення рівня обізнаності щодо заходів, згаданих у пунктах (a)-(e), серед відповідного персоналу з належним урахуванням можливості організації навчальних курсів, забезпечення інформаційними матеріалами та проведення інформаційних заходів.
Для цілей пункту (e) першого підпараграфа, держави-члени забезпечують, щоб критично важливі суб’єкти враховували персонал зовнішніх надавачів послуг під час визначення категорій персоналу, що виконує критично важливі функції.
2. Держави-члени забезпечують, щоб критично важливі суб’єкти мали в наявності та застосовували план забезпечення стійкості або рівноцінний документ чи рівноцінні документи з описом заходів, ужитих відповідно до параграфа 1. Якщо критично важливі суб’єкти розробили документи або вжили заходів на виконання зобов’язань, встановлених в інших правових актах, які є релевантними стосовно заходів, згаданих у параграфі 1, вони можуть використовувати такі документи й заходи для виконання вимог, визначених у цій статті. Виконуючи свої наглядові функції, компетентний орган може визнати наявні вжиті критично важливим суб’єктом заходи з посилення стійкості, що в належний і пропорційний спосіб врегульовують технічні, безпекові й організаційні заходи, згадані в параграфі 1, такими, що повністю або частково відповідають зобов’язанням відповідно до цієї статті.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожен критично важливий суб’єкт призначив відповідального за взаємодію або іншого фахівця з рівноцінними зобов'язаннями контактною особою з компетентними органами.
4. На запит держави-члена, яка визначила критично важливий суб’єкт, та за згодою відповідного критично важливого суб’єкта Комісія організує дорадчі місії згідно з механізмами, визначеними у статті 18(6), (8) та (9), для надання рекомендацій відповідному критично важливому суб’єкту стосовно виконання зобов’язань відповідно до глави III. Така дорадча місія звітує про отримані результати Комісії, відповідній державі-члену та дотичному критично важливому суб’єкту.
5. Комісія, за результатами консультацій із Групою з питань стійкості критично важливих суб’єктів, згаданою у статті 19, ухвалює незобов’язальні настанови для подальшого визначення технічних, безпекових та організаційних заходів, які можуть бути вжиті відповідно до параграфа 1 цієї статті.
6. Комісія ухвалює імплементаційні акти для визначення необхідних технічних і методологічних специфікацій, що стосуються застосування заходів, згаданих у параграфі 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 24(2).