Механізми обміну інформацією щодо кібербезпеки
1. Держави-члени забезпечують, щоб суб’єкти, що підпадають під сферу застосування цієї Директиви, та, у відповідних випадках, інші суб’єкти, що не підпадають під сферу застосування цієї Директиви, мали змогу на добровільних засадах обмінюватися релевантною інформацією щодо кібербезпеки, включно з інформацією стосовно кіберзагроз, «інцидентів, які мало не трапилися», вразливостей, методів і процедур, індикаторів компрометації, ворожих тактик, конкретних суб'єктів загроз, оповіщень про кібербезпеку та рекомендаціями щодо конфігурації інструментів кібербезпеки для виявлення кібератак за умови, що такий обмін інформацією:
(a) має на меті запобігання інцидентам, їх виявлення, реагування на них відновлення після них або ж пом’якшення їхнього впливу;
(b) підвищує рівень кібербезпеки, зокрема шляхом поліпшення обізнаності щодо кіберзагроз, обмеження чи перешкоджання здатності таких загроз до поширення, підтримки низки захисних спроможностей, усунення вразливостей і розкриття інформації про них, методик виявлення, локалізації загроз та запобігання їм, стратегій пом’якшення ризиків чи етапів реагування та відновлення, або ж стимулювання спільних досліджень кіберзагроз між публічними і приватними суб’єктами.
2. Держави-члени забезпечують, щоб обмін інформацією відбувався в спільнотах основних і важливих суб’єктів, а також, якщо доречно, їхніх постачальників або надавачів послуг. Такий обмін необхідно реалізовувати через механізми обміну інформацією щодо кібербезпеки з огляду на потенційно чутливий характер цієї інформації.
3. Держави-члени сприяють впровадженню механізмів обміну інформацією щодо кібербезпеки, зазначених у параграфі 2 цієї статті. Такі механізми можуть конкретизувати операційні елементи, зокрема використання виділених платформ ІКТ і засобів автоматизації, наповнення й умови механізмів обміну інформацією щодо кібербезпеки. Встановлюючи докладні правила залучення органів публічної влади до таких механізмів, держави-члени можуть встановлювати умови для інформації, наданої компетентними органами чи групами CSIRT. Держави-члени пропонують допомогу в застосуванні таких механізмів відповідно до своїх політик, зазначених у пункті (h) статті 7(2).
4. Держави-члени забезпечують, щоб основні та важливі суб’єкти сповіщали компетентні органи про свою участь у механізмах обміну інформацією щодо кібербезпеки, зазначених у параграфі 2, одразу після входження до таких механізмів або, у застосовних випадках, про свій вихід із таких механізмів, щойно цей вихід набуде чинності.
5. ENISA надає допомогу для впровадження механізмів обміну інформацією щодо кібербезпеки, зазначених у параграфі 2, шляхом обміну найкращими практиками та надання настанов.