Цю Директиву адресовано державам-членам.
Вчинено в Страсбурзі 11 грудня 2018 року.
За Європейський Парламент
Президент
A. TAJANI
За Раду
Президент
J. BOGNER-STRAUSS
( - 1 ) ОВ C 246, 28.07.2017, с. 42.
( - 2 ) ОВ C 342, 12.10.2017, с. 119.
( - 3 ) Позиція Європейського Парламенту від 13 листопада 2018 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику) та рішення Ради від 04 грудня 2018 року.
( - 4 ) ОВ L 282, 19.10.2016, с. 4.
( - 5 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС (ОВ L 315, 14.11.2012, с. 1).
( - 6 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1999 від 11 грудня 2018 року про управління Енергетичним Союзом і пом'якшення наслідків зміни клімату, про внесення змін до регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 663/2009 і (ЄС) № 715/2009, директив Європейського Парламенту і Ради 94/22/ЄС, 98/70/ЄС, 2009/31/ЄС, 2009/73/ЄС, 2010/31/ЄС, 2012/27/ЄС і 2013/30/ЄС, директив Ради 2009/119/ЄС і (ЄС) 2015/652 та про скасування Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 525/2013 (див. стор. 1 цього Офіційного вісника).
( - 7 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС від 19 травня 2010 року про енергетичні характеристики будівель (ОВ L 153, 18.06.2010, с. 13).
( - 8 ) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/2284 від 14 грудня 2016 року про скорочення національних викидів деяких забрудників атмосфери, внесення змін до Директиви 2003/35/ЄС та скасування Директиви 2001/81/ЄС (ОВ L 344, 17.12.2016, с. 1).
( - 9 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/94/ЄС від 22 жовтня 2014 року про розгортання інфраструктури для альтернативних видів палива (ОВ L 307, 28.10.2014, с. 1).
( - 10 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/842 від 30 травня 2018 року про обов'язкове скорочення викидів парникових газів у державах-членах у період з 2021 року до 2030 року, що робить внесок у пом'якшення наслідків зміни клімату, для дотримання зобов'язань за Паризькою угодою та про скасування Регламенту (ЄС) № 525/2013 (ОВ L 156, 19.06.2018, с. 26).
( - 11 ) ОВ L 123, 12.05.2016, с. 1.
( - 12 ) ОВ C 369, 17.12.2011, с. 14.
ДОДАТОК
До додатків до Директиви 2012/27/ЄС внести такі зміни:
(1) у додатку IV виноску 3 викласти в такій редакції:
«( - 3 ) Застосовно, якщо заощаджену енергію розраховують за первинною енергією з використанням висхідного підходу на основі споживання кінцевої енергії. До заощаджень у кВт•год електроенергії держави-члени застосовують коефіцієнт, встановлений за допомогою прозорої методології на основі національних обставин, що впливають на споживання первинної енергії, щоб забезпечити точний розрахунок реальних заощаджень. Такі обставини повинні бути обґрунтованими, придатними до перевірки та ґрунтуватися на об'єктивних і недискримінаційних критеріях. До заощаджень у кВт•год електроенергії держави-члени можуть застосовувати стандартний коефіцієнт 2,1 або використати право на власний розсуд визначити інший коефіцієнт, якщо вони можуть обґрунтувати його застосування. При цьому держави-члени повинні враховувати енергетичний баланс, включений до їхніх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, про які необхідно повідомити Комісію відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999. До 25 грудня 2022 року і кожні чотири роки потому Комісія повинна переглядати стандартний коефіцієнт на основі даних спостережень. Такий перегляд здійснюється з урахуванням впливу на інші положення права Союзу, такі як Директива 2009/125/ЄС і Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1369 від 04 липня 2017 року про встановлення рамки для енергетичного маркування та скасування Директиви 2010/30/ЄС (ОВ L 198, 28.07.2017, с. 1).»;
(2) Додаток V викласти в такій редакції:
« ДОДАТОК V
Спільні методи та принципи розрахунку впливу схем зобов'язань щодо енергоефективності чи інших інструментів політики згідно зі статтями 7, 7a і 7b та статтею 20(6)
1. Методи розрахунку заощадженої енергії, інші ніж ті, що виникають на підставі інструментів податкової політики, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6).
Зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання, можуть використовувати один або декілька з таких методів розрахунку заощадженої енергії:
(a) умовне заощадження, з покликанням на результати підвищення енергоефективності на аналогічних установках, підтверджені шляхом попереднього незалежного моніторингу. Загальний підхід називають «ex-ante» ;
(b) виміряне заощадження, де заощадження від впровадження заходу чи комплексу заходів визначається шляхом реєстрування фактичного зниження обсягу використання енергії, враховуючи такі чинники як додатковість, завантаженість, рівні виробництва і погодні умови, що можуть вплинути на споживання. Загальний підхід називають «ex post» ;
(c) масштабоване заощадження, де використовуються інженерні оцінювання заощадження. Цей підхід можна використовувати тільки у випадках, коли визначення надійних даних вимірювань для конкретної установки є складним або надмірно дорогим, наприклад при заміні компресора чи електромотора на прилад з іншою номінальною потужністю у кВт•год ніж та, для якої були виміряні незалежні показники заощадження енергії, або коли оцінювання здійснюють кваліфіковані чи акредитовані експерти, незалежні від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін, на основі встановлених на національному рівні методологій та еталонних параметрів;
(d) спостережене заощадження, де визначається реакція споживачів на поради, інформаційні кампанії, схеми маркування чи сертифікації, або інтелектуальні системи обліку. Цей підхід може застосовуватися тільки щодо заощаджень у результаті змін у поведінці споживачів. Його не використовують щодо заощаджень у результаті впровадження фізичних заходів.
2. При визначенні заощадження енергії завдяки заходу з підвищення енергоефективності, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6), застосовують такі принципи:
(a) Повинно бути продемонстровано, що заощадження є додатковими до тих, які були б отримані у будь-якому разі, незалежно від діяльності зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін чи органів публічної влади, що забезпечують виконання. Для визначення заощаджень, які можуть вважатися додатковими, держави-члени повинні враховувати те, як розвивалося би використання енергії та попит за відсутності відповідного інструменту політики, беручи до уваги принаймні такі фактори: тенденції споживання енергії, зміни у поведінці споживачів, технологічний прогрес і зміни, спричинені іншими заходами, що здійснюються на рівні Союзі та на національному рівні.
(b) Заощадження у результаті імплементації обов'язкового права Союзу вважаються тими заощадженнями, які були б отримані у будь-якому разі, і тому не повинні вважатися заощадженнями енергії для цілей статті 7(1). Як відступ від зазначеної вимоги, заощадження, пов'язані з модернізацією наявних будівель, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей статті 7(1), за умови відповідності критерію значущості, зазначеному в пункті 3(h) цього додатка. Заощадження у результаті впровадження мінімальних національних вимог, встановлених для нових будівель до транспозиції Директиви 2010/31/ЄС, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей пункту (a) статті 7(1) за умови відповідності критерію значущості, зазначеного в пункті 3(h) цього додатка та якщо держави-члени повідомили про такі заощадження у своїх національних планах дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).
(c) Може враховуватися лише заощадження енергії, що перевищує такі рівні:
(i) стандартів Союзу щодо показників викидів для нових пасажирських автомобілів і нових легкових комерційних транспортних засобів після імплементації регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 (* - 1 ) і (ЄС) № 510/2011 (* - 2 );
(ii) вимог Союзу щодо вилучення з ринку деяких пов'язаних з енергоспоживанням продуктів після імплементації імплементаційних інструментів на підставі Директиви 2009/125/ЄС.
(d) Дозволяються політики, ціллю яких є заохочення вищих рівнів енергоефективності продуктів, обладнання, транспортних систем, транспортних засобів і палива, будівель і будівельних елементів, процесів або ринків.
(e) Заходи, що сприяють впровадженню технологій відновлюваної енергії у малих масштабах на будівлях або в будівлях, можуть вважатися такими, що відповідають вимогам, для врахування як забезпечення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), за умови, що вони сприяють заощадженню енергії, та що їх можна перевірити, виміряти чи оцінити. Розрахунок заощадженої енергії повинен відповідати вимогам цього додатка.
(f) Щодо політик, які прискорюють впровадження ефективніших продуктів і транспортних засобів, заощадження можуть бути заявлені в повному обсязі за умови, що продемонстровано, що таке впровадження відбувається до закінчення середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу або до того, як продукт або транспортний засіб зазвичай підлягає заміні, і що заощадження заявлене тільки щодо періоду до кінця середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу, що підлягає заміні.
(g) Заохочуючи до впровадження заходів з підвищення енергоефективності, держави-члени, у відповідних випадках, повинні забезпечувати дотримання стандартів якості продуктів, послуг і підтримання чи запровадження заходів, якщо такі стандарти відсутні.
(h) Для врахування кліматичних відмінностей між регіонами, держави-члени можуть вирішити привести обсяг заощадження до стандартної величини чи узгодити різні обсяги заощадження енергії, відповідно до різниці у температурі в різних регіонах.
(i) Розрахунок заощадженої енергії повинен враховувати строк дії заходів і швидкість, з якою заощадження зменшується з плином часу. Такий розрахунок повинен врахувати заощадження від кожної окремої дії, що її буде досягнуто в період з дати імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. У якості альтернативи держави-члени можуть запровадити інший метод, який, за оцінками, забезпечує досягнення принаймні такого самого загального обсягу заощадження. Застосовуючи інший метод, держави-члени повинні забезпечувати, щоб загальний обсяг заощадженої енергії, розрахований за зазначеним методом, не перевищував обсягу заощадження енергії, який був би результатом їхнього розрахунку, якщо б вони враховували заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Держави-члени детально описують у своєму інтегрованому національному плані з енергетики та клімату, ухваленому на підставі Регламенту (ЄС) 2018/1999, інший метод і заходи, вжиті для забезпечення виконання цієї зобов'язальної вимоги щодо розрахунку.
3. Держави-члени забезпечують, щоб інструменти політики, ухвалені на підставі статті 7b і статті 20(6), виконували такі вимоги:
(a) інструменти політики та окремі дії мають наслідком заощадження енергії при кінцевому використанні, що може бути перевірено;
(b) чітко визначена відповідальність кожної сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, у відповідних випадках;
(c) заощадження енергії, досягнуті чи ті, що повинні бути досягнуті, визначаються у прозорий спосіб;
(d) обсяг заощадженої енергії, що вимагається або повинен бути досягнутий відповідно до інструменту політики, виражається у споживанні кінцевої чи первинної енергії із використанням коефіцієнтів перетворення, визначених у додатку IV;
(e) надається та оприлюднюється щорічний звіт про заощадження енергії, досягнуті довіреними сторонами, сторонами-учасницями та органами публічної влади, що забезпечують виконання, а також дані про річну тенденцію щодо заощадження енергії;
(f) здійснюється моніторинг результатів і, якщо прогрес є незадовільним, вживаються належні заходи;
(g) заощадження енергії від окремої дії відноситься тільки до однієї сторони;
(h) діяльність сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, продемонструвала свою значущість для досягнення відповідного заощадження енергії.
4. Для визначення заощадження енергії від пов'язаних із оподаткуванням інструментів політики, запроваджених на підставі статті 7b, застосовують такі принципи:
(a) враховується лише заощадження енергії, досягнуте завдяки інструментам податкової політики, що перевищує мінімальні рівні оподаткування, застосовні до палива згідно з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС (* - 3 ) або 2006/112/ЄС (* - 4 );
(b) цінова еластичність для цілей розрахунку впливу інструментів податкової політики (щодо енергії) повинна відображати чутливість попиту на енергію у зв'язку зі зміною цін і повинна оцінюватися на основі останніх і репрезентативних офіційних джерел даних;
(c) заощадження енергії в результаті супровідних інструментів податкової політики, у тому числі податкових стимулів або платежів до фонду, повинні враховуватися окремо.
5. Повідомлення про методологію
Держави-члени відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999 повідомляють Комісію про пропоновану ними детальну методологію для функціонування схем зобов'язань щодо енергоефективності й альтернативні інструменти, зазначені у статтях 7a і 7b та статті 20(6). У випадках, не пов'язаних з оподаткуванням, таке повідомлення повинно містити дані про:
(a) рівень заощаджень енергії, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа статті 7(1), або очікуваний обсяг заощаджень, якого необхідно досягнути за весь період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року;
(b) зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання;
(c) цільові сектори;
(d) інструменти політики та окремі дії, у тому числі очікуваний загальний обсяг сукупної заощадженої енергії для кожного інструмента;
(e) тривалість періоду дії зобов'язань для схеми зобов'язань щодо енергоефективності;
(f) дії, передбачені інструментом політики;
(g) методологію розрахунку, у тому числі із зазначенням того, як визначається додатковість і значущість, а також які методології та еталонні параметри застосовують до умовних і масштабованих заощаджень;
(h) строки дії заходів, а також як їх розраховують, і на чому вони ґрунтуються;
(i) підхід, вибраний для врахування кліматичних відмінностей у межах держави-члена;
(j) системи моніторингу та перевірки щодо інструментів на підставі статей 7a і 7b, і спосіб забезпечення їхньої незалежності від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін;
(k) щодо оподаткування:
(i) цільові сектори та сегмент платників податків;
(ii) орган публічної влади, що забезпечує виконання;
(iii) очікуваний обсяг заощаджень;
(iv) строк дії інструмента податкової політики; та
(v) методологію розрахунку, у тому числі використану цінову еластичність і спосіб її встановлення.;
( *1 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 від 23 квітня 2009 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових пасажирських транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів CO 2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 140, 05.06.2009, с. 1).»
( *2 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2011 від 11 травня 2011 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових легкових комерційних транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів CO 2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 145, 31.05.2011, с. 1).»
( *3 ) Директива Ради 2003/96/ЕЄ від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів і електроенергії (ОВ L 283, 31.10.2003, с. 51).»
( *4 ) Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість (ОВ L 347, 11.12.2006, с. 1).»
(3) у додатку VII назву викласти в такій редакції:
«Мінімальні вимоги до виставлення рахунків та інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання електроенергії та газу»;
(4) текст доповнити додатком такого змісту:
« ДОДАТОК VIIa
Мінімальні вимоги до інформації про споживання опалення, охолодження та побутового гарячого водопостачання та для виставлення рахунків за них
1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла
Щоб надати кінцевим користувачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла щонайменше один раз на рік.
2. Мінімальна частота надання інформації для виставлення рахунків або інформації про споживання
З 25 жовтня 2020 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік.
З 01 січня 2022 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим користувачам принаймні щомісячно. Вона також може надаватися через мережу Інтернет і оновлюватися так часто, як це дають змогу вимірювальні пристрої та системи, що використовуються. Опалення та охолодження можуть бути звільнені від цієї вимоги поза межами сезонів опалення/ охолодження.
3. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку
Держави-члени забезпечують, щоб, кінцевим користувачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, якщо рахунки формуються на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, така інформація:
(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії чи загальна вартість тепла та покази розподілювача спожитого тепла;
(b) інформація про використану паливну суміш та пов'язані з нею щорічні викиди парникових газів, у тому числі для кінцевих користувачів, що користуються централізованим теплопостачанням або централізованим охолодженням, і опис різних застосовних податків, зборів і тарифів. Держави-члени можуть обмежити обсяг вимоги надавати інформацію про викиди парникових газів таким чином, щоб вона стосувалася тільки постачання з систем централізованого теплопостачання із загальним номінальним споживанням теплової енергії, що перевищує 20 МВт;
(c) порівняння поточного споживання енергії кінцевим користувачем із споживанням за такий самий період попереднього року, у графічній формі, із коригуванням з огляду на клімат для опалення та охолодження;
(d) контактна інформація організацій кінцевих користувачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси вебсайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об'єктивні технічні специфікації енергоспоживчого обладнання;
(e) інформація про пов'язані процедури подання скарг, послуги омбудсмена чи альтернативні механізми врегулювання спорів, застосовні в державах-членах;
(f) результати порівняння із середнім приведеним або еталонним кінцевим користувачем у тій самій категорії користувачів. У разі використання електронних рахунків, такі порівняння, натомість, можуть бути доступними в мережі Інтернеті, і покликання на них можуть міститися в рахунках.
Рахунки, не складені на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, повинні містити чітке і зрозуміле пояснення того, як розрахована сума, визначена в рахунку, і принаймні інформацію, зазначену в пунктах (d) і (e).»;
(5) у додатку IX пункт (g) четвертого параграфа частини 1 викласти в такій редакції:
«(g) Економічний аналіз: Опис ефектів
В економічних аналізах повинні бути враховані всі відповідні економічні наслідки.
Держави-члени можуть оцінювати та враховувати при виробленні й ухваленні рішень витрати та заощадження енергії від збільшення гнучкості постачання енергії та від оптимальнішої експлуатації електромереж, включно з уникненням витрат і заощадженнями від зменшення інвестицій в інфраструктуру, в аналізованих сценаріях.
Витрати та вигоди, зазначені в першому параграфі, повинні включати принаймні:
(i) Вигоди
- Вартість продукту (тепла та електроенергії) для споживача
- Зовнішні вигоди, такі як екологічні вигоди, вигоди у секторах скорочення викидів парникових газів, охорони здоров'я та безпеки, наскільки це можливо
- Наслідки для ринку праці, енергетичної безпеки та конкурентоспроможності, наскільки це можливо.
(ii) Витрати
- Капітальні витрати на основні засоби
- Капітальні витрати на пов'язані електромережі
- Змінні та фіксовані операційні витрати
- Витрати на енергію
- Витрати на охорону довкілля, здоров'я та безпеки, наскільки це можливо
- Витрати, пов'язані з ринком праці, енергетичною безпекою та конкурентоспроможністю, наскільки це можливо.»;
(6) у додатку XII пункт (a) першого параграфа викласти в такій редакції:
«(a) встановити та оприлюднити свої стандартні правила щодо несення і розподілення витрат на технічну адаптацію, таку як приєднання до енергосистеми, зміцнення енергосистеми та впровадження нових енергосистем, вдосконалення експлуатації енергосистеми, а також правила щодо недискримінаційного застосування кодексів енергосистем, необхідних для інтеграції нових виробників, що постачають електроенергію, вироблену шляхом високоефективної когенерації, в об'єднану енергосистему;».
( *1 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 від 23 квітня 2009 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових пасажирських транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СO 2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 140, 05.06.2009, с. 1).
( *2 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 510/2011 від 11 травня 2011 року про встановлення стандартів щодо показників викидів для нових легкових комерційних транспортних засобів як частини комплексного підходу Співтовариства до зменшення викидів СО 2 від легкових транспортних засобів (ОВ L 145, 31.05.2011, с. 1).
( *3 ) Директива Ради 2003/96/ЕЄ від 27 жовтня 2003 року про реструктуризацію рамок Співтовариства щодо оподаткування енергетичних продуктів і електроенергії (ОВ L 283, 31.10.2003, с. 51).
( *4 ) Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість (ОВ L 347, 11.12.2006, с. 1).
{ Оригінальний текст перекладу }
{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою }