Накладання, зміна або скасування зобов’язань
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи були уповноважені накладати зобов’язання, передбачені статтями 69 та 74 і статтями 76-81.
2. Якщо суб’єкт господарювання визначений як такий, що має значну ринкову владу на окремому ринку в результаті аналізу такого ринку, проведеного відповідно до статті 67, національні регуляторні органи, у відповідних випадках, повинні накласти будь-які зобов’язання, визначені в статтях 69-74 і статтях 76 та 80. Відповідно до принципу пропорційності національний регуляторний орган повинен обирати найменш обтяжливий спосіб вирішення проблем, виявлених у рамках аналізу ринку.
3. Національні регуляторні органи повинні накладати зобов’язання, зазначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, тільки на суб’єкти господарювання, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу відповідно до параграфа 2 цієї статті, без обмеження:
(a) Статей 61 і 62
(b) Статей 44 та 17 цієї Директиви, умови 7 у частині D додатка I, що застосовуються на підставі статті 13(1) цієї Директиви, статей 97 та 106 цієї Директиви та відповідних положень Директиви 2002/58/ЄС, що містять зобов’язання для суб’єктів господарювання, відмінних від тих, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу; або
(c) необхідності дотримання міжнародних зобов’язань.
За виняткових обставин, коли національний регуляторний орган має намір накласти на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, інші зобов’язання щодо доступу або взаємоз’єднання, ніж ті, що визначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, він повинен подати запит до Комісії.
Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, має ухвалити рішення за допомогою імплементаційних актів, що дозволяють або забороняють національному регуляторному органу вживати таких заходів.
Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 118(3).
4. Зобов’язання, накладені відповідно до цієї статті, повинні бути:
(a) такими, що ґрунтуються на характері проблеми, ідентифікованої національним регуляторним органом у його аналізі ринку з урахуванням, за необхідності, ідентифікації транснаціонального попиту відповідно до статті 66;
(b) пропорційними, враховуючи, де це можливо, витрати та вигоди;
(c) виправданими з огляду на цілі, викладені у статті 3; і
(d) такими, що накладаються після консультацій відповідно до статей 23 і 32.
5. Що стосується необхідності дотримання міжнародних зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, національні регуляторні органи повинні повідомляти Комісію про рішення щодо накладення, зміни або скасування зобов’язань для суб’єктів господарювання відповідно до процедури, зазначеної у статті 32.
6. Національні регуляторні органи повинні розглядати вплив нових ринкових тенденцій, наприклад таких, які стосуються комерційних угод, включаючи угоди про спільне інвестування, що впливають на конкурентну динаміку.
Якщо такі тенденції не є достатньо суттєвими для того, щоб потребувати нового аналізу ринку відповідно до статті 67, національний регуляторний орган без затримки оцінює, чи існує необхідність переглянути зобов’язання, накладені на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, і внести зміни до будь-якого попереднього рішення, у тому числі шляхом скасування зобов’язань або накладення нових зобов’язань, для того, щоб забезпечити, щоб такі зобов’язання надалі відповідали умовам, викладеним у параграфі 4 цієї статті. Такі зміни накладають лише після консультацій відповідно до статей 23 та 32.