Процедура аналізу ринку
1. Національні регуляторні органи повинні встановлювати, чи є відповідний ринок, визначений відповідно до статті 64(3), таким, що обґрунтовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві. Держави-члени забезпечують проведення аналізу, якщо доцільно, у співпраці з національними органами з питань конкуренції. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати настанови щодо значного ринкового впливу та дотримуватися процедур, зазначених у статтях 23 та 32, при проведенні такого аналізу.
Ринок можна вважати таким, що виправдовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві, якщо виконуються всі наступні критерії:
(a) існують високі та постійні структурні, правові чи нормативні бар’єри для виходу (на ринок);
(b) існує ринкова структура, яка не тяжіє до ефективної конкуренції протягом відповідного періоду часу, враховуючи стан конкуренції на рівні інфраструктури та інших джерел конкуренції за бар’єрами для виходу (на ринок);
(c) лише конкурентного права недостатньо для адекватного подолання виявленої неспроможності ринку.
Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз ринку, який включено до Рекомендації, він має виходити з того, що пункти (a), (b) і (c) другого підпараграфа виконані, якщо тільки національний регуляторний орган не встановить, що один або більше таких критеріїв не виконуються за конкретних національних обставин.
2. Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз, передбачений параграфом 1, він має враховувати розвиток ринку з точки зору довгострокової перспективи за відсутності регулювання, встановленого на основі цієї статті на такому відповідному ринку, і з урахуванням усього наступного:
(a) тенденцій розвитку ринку, що впливають на ймовірність того, що відповідний ринок схильний до ефективної конкуренції;
(b) усіх відповідних конкурентних обмежень на оптовому та роздрібному рівнях, незалежно від того, чи вважаються джерелом таких обмежень електронні комунікаційні мережі, електронні комунікаційні послуги або інші типи послуг чи застосунки, які можна порівняти з точки зору кінцевого користувача, і незалежно від того, чи є такі обмеження частиною відповідного ринку;
(c) інші види регулювання або заходи, що встановлюються та впливають на відповідний ринок або суміжний роздрібний ринок або ринки протягом відповідного періоду, включаючи, без обмежень, зобов’язання, що накладаються відповідно до статей 44, 60 та 61;
(d) регулювання, що застосовується на інших відповідних ринках на основі цієї статті.
3. Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, що відповідний ринок не виправдовує накладення регуляторних зобов’язань відповідно до процедури, передбаченої у параграфах 1 і 2 цієї статті, або якщо умови, викладені в параграфі 4 цієї статті, не виконано, він не повинен накладати або зберігати будь-які спеціальні регуляторні зобов’язання відповідно до статті 68. Якщо вже існують секторальні регуляторні зобов’язання, накладені відповідно до статті 68, він повинен скасувати такі зобов’язання, застосовані до суб’єктів господарювання на такому відповідному ринку.
Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб сторони, яких стосується таке скасування зобов’язань, отримували відповідний строк повідомлення, визначений шляхом балансування між необхідністю забезпечення планомірного переходу для бенефіціарів таких зобов’язань і кінцевих користувачів, вибору кінцевого користувача, а також щоб регулювання не тривало довше, ніж потрібно. При встановленні такого строку повідомлення національні регуляторні органи можуть визначати конкретні умови та строки повідомлення щодо наявних угод про доступ.
4. Якщо національний регуляторний орган визначає, що на відповідному ринку накладення регуляторних зобов’язань відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті є обґрунтованим, він повинен ідентифікувати будь-які суб’єкти господарювання, які індивідуально або спільно мають значну ринкову владу на відповідному ринку, відповідно до статті 63. Національний регуляторний орган повинен накласти на такі суб’єкти господарювання відповідні специфічні регуляторні зобов’язання згідно статті 68, зберегти або змінити такі зобов’язання, якщо вони вже існують, якщо він вважає, що результат для кінцевих користувачів, за відсутності таких зобов’язань, не буде ефективно конкурентним.
5. Заходи, що вживаються відповідно до параграфів 3 та 4 цієї статті, повинні підпадати під процедури, зазначені у статтях 23 та 32. Національні регуляторні органи повинні проводити аналіз відповідного ринку та повідомляти про відповідний проект заходу відповідно до статті 32:
(a) протягом п’яти років з моменту ухвалення попереднього заходу, якщо національний регуляторний орган визначив відповідний ринок і встановив суб’єкти господарювання, які мають значну ринкову владу; такий п’ятирічний період може, у виняткових випадках, бути продовжений на строк до одного року, якщо національний регуляторний орган повідомив Комісію про обґрунтовану пропозицію щодо його продовження не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення п’ятирічного періоду і якщо Комісія протягом одного місяця після повідомлення про продовження не висловила заперечення;
(b) протягом трьох років з моменту ухвалення переглянутої Рекомендації щодо відповідних ринків, для ринків, про які раніше не повідомлялося Комісії; або
(c) протягом трьох років з моменту їх приєднання для держав-членів, які нещодавно вступили до Союзу.
6. Якщо національний регуляторний орган вважає, що він не може завершити або не завершив аналіз відповідного ринку, ідентифікованого в Рекомендації, в межах строку, встановленого в параграфі 5 цієї статті, BEREC, за запитом, має надати допомогу відповідному національному регуляторному органу щодо завершення аналізу зазначеного ринку та спеціальних зобов’язань, які повинні бути накладені. З такою допомогою відповідний національний регуляторний орган протягом шести місяців до закінчення строку, встановленого у параграфі 5 цієї статті, повідомляє Комісію про проект заходу відповідно до статті 32.