Позасудове вирішення спорів
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національний регуляторний орган або інший компетентний орган, відповідальний за застосування статей 102-107 та статті 115 цієї Директиви, або принаймні один незалежний орган, що має підтверджені експертні знання щодо такого застосування, був зазначений як орган альтернативного вирішення спорів відповідно до статті 20(2) Директиви 2013/11/ЄС з метою вирішення спорів між надавачами та споживачами, що виникають відповідно до цієї Директиви та пов’язані з виконанням договорів. Держави- члени можуть розширити доступ до альтернативних процедур вирішення спорів, наданих таким органом для кінцевих користувачів, відмінних від споживачів, зокрема для мікропідприємств та малих підприємств.
2. Без обмеження Директиви 2013/11/ЄС, коли у такі спори залучені сторони з різних держав- членів, держави-члени координують свої зусилля з метою вирішення спору.