Конфіденційність
1. Вимоги щодо професійної таємниці є обов’язковими для таких осіб:
(a) органів з врегулювання;
(b) компетентних органів і EBA;
(c) компетентних міністерств;
(d) надзвичайних керівників або тимчасових адміністраторів, призначених відповідно до цієї Директиви;
(e) потенційних набувачів, з якими зв’язуються компетентні органи або до яких звертаються органи з врегулювання, незалежно від того, чи цей зв’язок або це звернення було здійснено як підготовку до використання інструменту продажу бізнесу, а також незалежно від того, чи звернення призвело до придбання;
(f) аудиторів, бухгалтерів, юрисконсультів і професіональних консультантів, оцінювачів й інших експертів, які прямо або опосередковано залучені органами з врегулювання, компетентними органами, компетентними міністерствами або потенційними набувачами, зазначеними у пункті (e);
(g) органів, які управляють схемами гарантування депозитів;
(h) органів, які управляють системами компенсацій інвесторам;
(i) органу, відповідального за механізми фінансування врегулювання;
(j) центральних банків та інших органів, залучених у процес врегулювання;
(k) перехідної установи або суб’єкта управління активами;
(l) будь-яких інших осіб, які надають або надавали послуги, прямо або опосередковано, постійно або тимчасово, особам, зазначеним у пунктах (a)-(k);
(m) вищого керівництва, членів органу управління і працівників органів або суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(k), під час або після їх призначення.
2. З метою забезпечення дотримання вимог конфіденційності, визначених у параграфах 1 і 3, особи, зазначені у пунктах (a), (b), (c), (g), (h), (j) і (k) параграфа 1, забезпечують запровадження внутрішніх правил, у тому числі правил щодо забезпечення конфіденційності інформації між особами, безпосередньо залученими у процес врегулювання.
3. Без обмеження загального характеру вимог відповідно до параграфа 1, особам, зазначеним у цьому параграфі, забороняється розголошувати конфіденційну інформацію, отриману під час провадження їхньої професійної діяльності або від компетентного органу чи органу з врегулювання, у зв’язку з його функціями відповідно до цієї Директиви, будь-якій особі або органу, крім випадків, коли це відбувається під час виконання їхніх функцій відповідно до цієї Директиви або в стислому чи загальному викладі, що унеможливлює виявлення цих окремих установ або суб’єктів, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або за явної попередньої згоди органу з врегулювання, або установи чи суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), які надали інформацію.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб особи, зазначені у параграфі 1, не розголошували конфіденційну інформацію, і були оцінені можливі наслідки розголошення інформації для суспільних інтересів щодо фінансової, монетарної або економічної політики, для комерційних інтересів фізичних і юридичних осіб, для цілей проведення перевірок, розслідувань і аудитів.
Процедура перевірки наслідків розголошення інформації включає конкретне оцінювання наслідків розкриття змісту і деталей плану відновлення платоспроможності і врегулювання, зазначеного у статтях 5, 7, 10, 11 і 12, а також результат оцінювання, проведеного відповідно до статей 6, 8 і 15.
Будь-яка особа або суб’єкт, зазначені у параграфі 1, несуть цивільно-правову відповідальність відповідно до національного законодавства у разі порушення цієї статті.
4. Ця стаття не перешкоджає:
(a) працівникам і експертам органів або суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(j) параграфа 1, обмінюватися інформацією між собою в межах кожного органу або суб’єкта; або
(b) органам з врегулювання і компетентним органам, у тому числі їхнім працівникам і експертам, обмінюватися інформацією між собою і з іншими органами з врегулювання Союзу, іншими компетентними органами Союзу, компетентними міністерствами, центральними банками, схемами гарантування депозитів, схемами компенсацій інвесторам, органами, відповідальними за звичайні провадження щодо неплатоспроможності, органами, відповідальними за підтримання стабільності фінансової системи у державах-членах шляхом використання макропруденційних правил, особами, відповідальними за проведення обов’язкового аудиту фінансової звітності, EBA або, відповідно до статті 98, органами третіх країн, які виконують функції, еквівалентні функціям органів з врегулювання, або, відповідно до жорстких вимог конфіденційності, потенційним набувачем з метою планування або здійснення дії з врегулювання.
5. Незважаючи на будь-яке інше положення цієї статті, держави-члени можуть дозволити обмін інформацією з такими суб’єктами:
(a) відповідно до жорстких вимог конфіденційності, з будь-якою іншою особою, якщо це необхідно для планування або здійснення дії з врегулювання;
(b) парламентськими комітетами розслідування у їхній державі-члені, рахунковими палатами у їхній державі-члені й іншими суб’єктами, відповідальними за розслідування у їхній державі-члені, згідно з належними умовами; і
(c) державними органами, відповідальними за контроль платіжних систем, органами, відповідальними за звичайні провадження щодо неплатоспроможності, органами, яким доручено публічно-правовий обов’язок здійснення нагляду за іншими суб’єктами фінансового сектора, органами, відповідальними за здійснення нагляду за фінансовими ринками і страховими компаніями, а також інспекторами, які діють від їхнього імені, органами держав-членів, відповідальними за підтримання стабільності фінансової системи у державах-членах шляхом використання макропруденційних правил, органами, відповідальними за захист стабільності фінансових систем, і особами, відповідальними за проведення обов’язкових аудитів;
6. Ця стаття не обмежує національне законодавство щодо розголошення інформації для цілей судових проваджень у кримінальних і цивільних справах.
7. До 3 липня 2015 року EBA повинне видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо способу надання інформації: в стислому або загальному викладі для цілей параграфа 3.