Договірне визнання внутрішнього визволу
1. Держави-члени вимагають, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), включали договірну умову, відповідно до якої кредитор або сторона договору, або інструмент, що встановлює зобов’язання, визнавали, що зобов’язання можуть підлягати повноваженням на списання та конверсію і погоджуватися бути зв’язаними будь-яким зменшенням основної або непогашеної суми боргу, конверсією або анулюванням, що виконується внаслідок здійснення таких повноважень органами з врегулювання, за умови, що зобов’язання виконує усі такі умови:
(a) зобов’язання не виключено відповідно статті 44(2);
(b) зобов’язання не є депозитом, зазначеним у пункті (a) статті 108;
(c) зобов’язання регулюється законодавством третьої країни;
(d) зобов’язання випущено або укладено після дати, з якої держава-член застосовує ухвалені положення для транспонування цієї секції.
Органи з врегулювання можуть ухвалити рішення про те, що зобов’язання у першому підпараграфі цього параграфа не застосовується до установ або суб’єктів, щодо яких вимога відповідно до статті 45(1) дорівнює сумі поглинання збитків, як визначено у пункті (a) статті 45c(2), за умови, що зобов’язання, які виконують умови, зазначені у першому підпараграфі, та які не включають договірну умову, зазначену у першому підпараграфі, не зараховують до такої вимоги.
Перший підпараграф не застосовують, якщо орган з врегулювання держави-члена встановлює, що зобов’язання або інструменти відповідно до першого підпараграфа можуть підлягати повноваженням на списання та конверсію органу з врегулювання держави-члена відповідно до законодавства третьої країни або зобов’язальної угоди, укладеної з цією третьою країною.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо установа або суб’єкт відповідно до пункту (b), (c) або (d) статті 1(1) встановить, що з юридичної або іншої точки зору неможливо включити у договірні положення, що регулюють відповідне зобов’язання, умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, така установа або суб’єкт повідомила про своє встановлення, включаючи встановлення класу зобов’язання та обґрунтування такого встановлення, органу з врегулювання. Установа або суб’єкт повинні надати органу з врегулювання усю інформацію, яку запитує орган з врегулювання, у розумний строк після отримання повідомлення, щоб орган з врегулювання міг оцінити наслідки такого повідомлення для можливості врегулювання такої установи або суб’єкта.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку повідомлення відповідно до першого підпараграфа цього параграфа зобов’язання включати у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, автоматично призупинялося з моменту отримання повідомлення органом з врегулювання.
У випадку, якщо орган з врегулювання дійде висновку про те, що з юридичної або іншої точки зору не є неможливим включити у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, враховуючи необхідність забезпечити можливість врегулювання установи або суб’єкта, він вимагатиме, у розумний строк після повідомлення відповідно до першого підпараграфа, включення такої договірної умови. Орган з врегулювання може додатково вимагати від установи або суб’єкта змінити свою практику щодо застосування виключення з договірного визнання внутрішнього визволу.
Зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, не включають інструменти додаткового капіталу першого рівня, інструменти другого рівня та боргові інструменти, зазначені у пункті (48)(ii) статті 2(1), якщо такі інструменти є незабезпеченими зобов’язаннями. Крім того, зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, мають вищий пріоритет, ніж зобов’язання, зазначені у пунктах (a), (b) і (c) статті 108(2) та статті 108(3).
Якщо орган з врегулювання у контексті оцінювання можливості врегулювання установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) у відповідності до статей 15 і 16 або у будь-який інший момент встановлює, що в межах класу зобов’язань, який включає прийнятні зобов’язання, сума зобов’язань, які відповідно до першого підпараграфа цього параграфа не включають договірну умову, зазначену в параграфі 1, разом з зобов’язаннями, виключеними з застосування інструменту внутрішнього визволу відповідно до статті 44(2) або які імовірно будуть виключені відповідно до статті 44(3), становить більше 10 % такого класу, він невідкладно оцінить вплив цього факту на можливість врегулювання такої установи або суб’єкта, включаючи вплив на можливість врегулювання в результаті ризику порушення гарантій кредиторів, передбачених у статті 73, при застосуванні повноваження на списання та конверсію до прийнятних зобов’язань.
Якщо орган з врегулювання дійде висновку, на підставі оцінювання, зазначеного у п’ятому підпараграфі цього параграфа, що зобов’язання, які відповідно до першого підпараграфа не включають договірну умову, зазначену в параграфі 1, створюють значну перешкоду для можливості врегулювання, він застосує повноваження, передбачені у статті 17, залежно від випадку, щоб усунути перешкоду для можливості врегулювання.
Зобов’язання, для яких установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), неспоможні включити у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1 цієї статті або для яких, відповідно до цього параграфа, така вимога не застосовується, не враховуються до мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли вимагати, щоб установи та суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), надавали органам юридичний висновок щодо юридичної можливості примусового виконання і дієвості договірної умови, зазначеної в параграф 1 цієї статті.
4. Якщо установа або суб’єкт відповідно до пункту (b), (c) або (d) статті 1(1) не включає у договірні положення, що регулюють відповідне зобов’язання, договірну умову, що вимагається відповідно до параграфа 1 цієї статті, це не перешкоджає органу з врегулювання здійснювати повноваження на списання та конверсію щодо цього зобов’язання.
5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого встановлення списку зобов’язань, до яких застосовується виключення у параграфі 1, змісту договірної умови, що вимагається у цьому параграфі, беручи до уваги різні моделі діяльності установ.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення:
(a) умов, за яких з юридичної або іншої точки зору було б неможливо для установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), включати договірну умову, зазначену в параграфі 1 цієї статті, у певні категорії зобов’язань;
(b) умов для органу з врегулювання, щоб вимагати включення договірної умови відповідно до третього підпараграфа параграфа 2;
(c) обґрунтованих строків для органу з врегулювання, щоб вимагати включення договірної умови відповідно до третього підпараграфа параграфа 2;
EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
7. Орган з врегулювання визначає, якщо він вважає за необхідне, категорії зобов’язань, для яких установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), можуть встановити, що з юридичної або іншої точки зору неможливо включити договірну умову, зазначену в параграфі 1 цієї статті, на основі умов, визначених надалі в результаті застосування параграфа 6.
8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з метою визначення єдиних форматів та зразків для повідомлення органів з врегулювання для цілей параграфа 2.
EBA повинна надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.