Перехідні заходи та заходи після врегулювання
1. Як відступ від статті 45(1), органи з врегулювання встановлюють належні перехідні періоди для установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), для виконання вимог статей 45e або 45f або вимог, що випливають з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно. Кінцевим терміном для установ та суб’єктів, які виконують вимоги статей 45e або 45f або вимоги, що випливають із застосування статті 45b(4), (5) або (7), є 1 січня 2024 року.
Орган з врегулювання встановлює проміжні цільові рівні вимог у статтях 45e або 45f або вимог, що випливають з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно, які установи або суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) та (d) статті 1(1) повинні виконувати 1 січня 2022 року. Проміжні цільові рівні, як правило, повинні забезпечувати лінійне накопичення власних коштів та прийнятних зобов’язань для покриття вимоги.
Орган з врегулювання може встановити проміжний період, який закінчується після 1 січня 2024 року, якщо це є належним чином виправданим та належним на підставі критеріїв, зазначених у параграфі 7, враховуючи:
(a) розвиток фінансової ситуації суб’єкта;
(b) перспективу того, що суб’єкт буде здатний забезпечити виконання у розумний строк вимог статей 45e або 45f або вимоги, що випливає із застосування статті 45b(4), (5) або (7); та
(c) чи суб’єкт здатний замінити зобов’язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013, та статті 45b чи статті 45f(2) цієї Директиви, та, якщо ні, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;
2. Кінцевим терміном для суб’єктів врегулювання для дотримання мінімального рівня вимог, зазначених у статті 45b(5) або (6), є 1 січня 2022 року.
3. Мінімальний рівень вимог, зазначений у статті 45b(5) та (6), не застосовується протягом дворічного періоду після дати:
(a) на яку орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу; або
(b) на яку орган з врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32(1), відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов’язання були списані або конвертовані у інструменти основного капіталу першого рівня, або на яку були застосовані повноваження щодо списання або конверсії відповідно до статті 59 стосовно суб’єкта врегулювання, щоб рекапіталізувати суб’єкт врегулювання без застосування інструментів врегулювання.
4. Вимоги, зазначені у статті 45b(4) та (7), а також статті 45c(5) та (6), якщо застосовно, не застосовуються протягом трирічного періоду після дати, на яку суб’єкт врегулювання або група врегулювання, частиною якої є суб’єкт врегулювання, був ідентифікований як G-SII або суб’єкт врегулювання опинився у ситуації, зазначеній у статті 45c(5) або (6).
5. Як відступ від статті 45(1), органи з врегулювання встановлюють належний перехідний період, протягом якого необхідно виконати вимоги статей 45e або 45f, або вимогу, що випливає з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно, до установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), до яких були застосовані інструменти врегулювання або повноваження на списання або конверсію, зазначені у статті 59.
6. Для цілей параграфів 1-5, органи з врегулювання повинні повідомити установі або суб’єкту, зазначеним у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), заплановану мінімальну вимогу для власних коштів або прийнятних зобов’язань для кожного дванадцятимісячного періоду протягом проміжного періоду, з метою сприяння поступовому накопиченню спроможності поглинання збитків та рекапіталізації. Наприкінці проміжного періоду мінімальна вимога до власних коштів та прийнятних зобов’язань повинна дорівнювати сумі, встановленій відповідно до статті 45b(4), (5) або (7), статті 45c(5) або (6), статті 45e або статті 45f, якщо застосовно.
7. При встановленні проміжних періодів, органи з врегулювання враховують:
(a) рівень поширеності депозитів та відсутність боргових інструментів у моделі фінансування;
(b) доступ до ринків капіталу для прийнятних зобов’язань;
(c) обсяг, в якому суб’єкт врегулювання покладається на основний капітал першого рівня для виконання вимог, зазначених у статті 45е.
8. З урахуванням параграфа 1, не повинно бути перешкод для перегляду органами з врегулювання перехідного періоду або будь-якої запланованої мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань, повідомлених відповідно до параграфа 6.
Підсекція 3
Імплементація інструменту внутрішнього визволу