Інструмент внутрішнього визволу
1. Для того, щоб увести в дію інструмент внутрішнього визволу, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали відповідні повноваження щодо врегулювання, визначені в статті 63(1).
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосувати інструмент внутрішнього визволу для досягнення цілей врегулювання, визначених у статті 31, відповідно до принципів врегулювання, зазначених у статті 34, з метою досягнення будь-якої з таких цілей:
(a) для рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) цієї директиви, які відповідають умовам врегулювання, в обсязі, достатньому для відновлення його спроможності виконувати умови отримання дозволу (у тій мірі, в якій ці умови стосуються такого суб’єкта) і продовжувати діяльність, для якої він має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо суб’єкт отримав дозвіл відповідно до цих директив, а також для підтримання достатньої ринкової довіри до установи або суб’єкта;
(b) для конверсії у капітал або зменшення основної суми вимог чи боргових інструментів, які передаються:
(i) для перехідної установи з метою надання капіталу для перехідної установи; або
(ii) в рамках інструменту продажу бізнесу або інструменту розподілу активів.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу з метою, зазначеною у пункті (a) параграфа 2 цієї статті, тільки за умови існування об’єктивних очікувань, що застосування такого інструменту разом з іншими відповідними заходами, включно із заходами, вжитими відповідно до плану реорганізації бізнесу, який вимагається у статті 52, відновить, включно з досягненням відповідних цілей врегулювання, установу або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), у сенсі фінансової стабільності та довгострокової рентабельності.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати будь-які інструменти врегулювання, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) статті 37(3), та інструмент внутрішнього визволу, зазначений в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, якщо не виконуються умови, встановлені у першому підпараграфі.
4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу до всіх установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), з дотриманням у кожному окремому випадку організаційно-правової форми відповідної установи або суб’єкта чи могли змінити його організаційно-правову форму.