Функціонування перехідної установи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб функціонування перехідної установи відбувалося згідно з такими вимогами:
(a) зміст установчих документів перехідної установи затверджений органом з врегулювання;
(b) відповідно до структури власності перехідної установи, орган з врегулювання призначає або затверджує орган управління перехідної установи;
(c) орган з врегулювання затверджує винагороду членів органу управління та визначає їхні належні обов’язки;
(d) орган з врегулювання затверджує стратегію та профіль ризику перехідної установи;
(e) перехідна установа має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо застосовно, а також необхідний дозвіл відповідно до національного законодавства для ведення діяльності або надання послуг, які вона набуває в результаті передачі, виконаної відповідно до статті 63 цієї директиви;
(f) перехідна установа виконує вимоги і, якщо застосовно, підлягає нагляду відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директив 2013/36/ЄС і Директиви 2014/65/ЄС;
(g) функціонування перехідної установи повинно відбуватися згідно з рамками державної допомоги Союзу, а орган з врегулювання може відповідним чином визначити обмеження її функціонування.
Незважаючи на положення, зазначені у пунктах (e) або (f) першого підпараграфа, а також, якщо це необхідно для досягнення цілей врегулювання, перехідна установа може бути заснована та їй може бути наданий дозвіл без дотримання умов Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС на короткий період часу на початку її функціонування. Для цього орган з врегулювання подає відповідний запит компетентному органу. Якщо компетентний орган вирішує надати такий дозвіл, він зазначає період, впродовж якого перехідна установа звільняється від дотримання вимог цих директив.
2. З урахуванням будь-яких обмежень, накладених відповідно до національних правил конкуренції та правил конкуренції Союзу, керівництво перехідної установи керує діяльністю перехідної установи, маючи на меті підтримання доступу до виконання критично важливих функцій та продажу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), його активів, прав або зобов’язань одному або декільком покупцям з приватного сектора на відповідних умовах та впродовж періоду, визначеного у параграфі 4 цієї статті, або, якщо застосовно, у параграфі 6 цієї статті.
3. Орган з врегулювання ухвалює рішення про те, що перехідна установа більше не є перехідною установою у розумінні статті 40(2) у будь-якому з наступних випадків, залежно від того, котрий з них настане раніше:
(a) злиття перехідної установи з іншим суб’єктом;
(b) перехідна установа більше не відповідає вимогам статті 40(2);
(c) продаж усіх або значної частини усіх активів, прав чи зобов’язань перехідної установи третій особі;
(d) завершення строку, зазначеного у параграфі 5, або, якщо застосовно, у параграфі 6;
(e) активи перехідної установи повністю ліквідовані, а її зобов’язання повністю погашені.
4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли орган з врегулювання намагається продати перехідну установу або її активи, права або зобов’язання, ця перехідна установа або відповідні активи чи зобов’язання реалізовувалися відкрито та прозоро, а в процесі продажу не викривлялася їхня вартість або не існувало необґрунтованого сприяння чи дискримінації потенційних покупців.
Такий продаж здійснюється на комерційних умовах, з урахуванням обставин та згідно з рамками державної допомоги Союзу.
5. Якщо жодного з результатів, зазначених у пунктах (a), (b), (c) та (e) параграфа 3, не досягнуто, орган з врегулювання повинен якомога швидше припинити діяльність перехідної установи, але в будь-якому випадку протягом двох років від дня, коли в рамках інструменту перехідної установи було зроблено останню передачу від установи, яка підлягає врегулюванню.
6. Орган з врегулювання може продовжити період, зазначений у параграфі 5, на один або декілька додаткових періодів тривалістю один рік, якщо таке продовження:
(a) підтримує досягнення результатів, зазначених у пункті (a), (b), (c) або (e) параграфа 3; або
(b) є необхідним для забезпечення безперервності базових банківських або фінансових послуг.
7. Будь-яке рішення органу з врегулювання щодо продовження періоду, зазначеного у параграфі 5, повинно бути обґрунтованим і містити детальну оцінку ситуації, включно з ринковими умовами та перспективами, яка виправдовує таке продовження.
8. Якщо функціонування перехідної установи припиняється внаслідок обставин, зазначених в пункті (c) або (d) параграфа 3, перехідна установа ліквідується в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.
Відповідно до статті 37(7) будь-які прибутки, отримані внаслідок припинення функціонування перехідної установи, повинні надходити на користь акціонерів перехідної установи.
9. Якщо перехідна установа використовується з метою передачі активів та зобов’язань більше ніж однієї установи, яка підлягає врегулюванню, зобов’язання, зазначене в параграфі 8, стосується активів та зобов’язань, які передаються від кожної з установ, які підлягають врегулюванню, а не самої перехідної установи.
Секція 4
Інструмент розподілу активів