Загальні принципи інструментів врегулювання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали усі необхідні повноваження для застосування інструментів врегулювання до установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), які виконують застосовні умови врегулювання.
2. Якщо орган з врегулювання вирішує застосувати інструмент врегулювання до установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), і ця дія з врегулювання призвела би до збитків, що несуть кредитори, або до конверсії їхніх вимог, орган з врегулювання повинен застосувати повноваження на списання та конверсії інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 безпосередньо перед застосуванням цього інструменту врегулювання або разом із ним.
3. Інструментами врегулювання, зазначеними у параграфі 1, є:
(a) інструмент продажу бізнесу;
(b) інструмент перехідної установи;
(c) інструмент розподілу активів;
(d) інструмент внутрішнього визволу.
4. Відповідно до параграфа 5, органи з врегулювання можуть застосовувати інструменти врегулювання окремо або у поєднанні.
5. Органи з врегулювання можуть застосовувати інструмент розподілу активів лише разом з іншим інструментом врегулювання.
6. При застосуванні лише інструментів врегулювання, зазначених у пункті (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, і використанні їх для передачі лише частини активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, решту установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), від яких були передані активи, права або зобов’язання, необхідно ліквідувати в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності. Таку ліквідацію необхідно виконати впродовж розумного строку, беручи до уваги будь-яку необхідність надання цією установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), послуг або підтримки відповідно до статті 65 з метою забезпечення для отримувача можливості здійснення діяльності або надання послуг, набутих в результаті цієї передачі, а також за наявності будь-якої іншої причини для необхідності подальшого існування решти установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), для досягнення цілей врегулювання або відповідності принципам, зазначеним у статті 34.
7. Орган з врегулювання та будь-який механізм фінансування, що діє відповідно до статті 101, може отримувати відшкодування будь-яких відповідних обґрунтованих витрат, понесених у зв’язку із застосуванням інструментів врегулювання або здійсненням повноважень чи державних інструментів фінансової стабілізації одним з перелічених нижче способів:
(a) у вигляді утримання з будь-якої компенсації, яка сплачується отримувачем на користь установи, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, на користь власників акцій чи інших інструментів власності;
(b) від установи, яка підлягає врегулюванню, - як привілейований кредитор; або
(c) з будь-яких доходів, отриманих в результаті припинення функціонування перехідної установи або суб’єкта управління активами, - як привілейований кредитор.
8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб правила відповідно до національного законодавства про неплатоспроможність щодо можливості оскарження або недійсності юридичних дій, які погіршують становище кредиторів, не застосовувалися до передачі установою, яка підлягає врегулюванню, активів, прав або зобов’язань іншому суб’єкту внаслідок застосування інструменту врегулювання або здійснення повноваження щодо врегулювання чи використання державного інструменту фінансової стабілізації.
9. Держави-члени можуть надати органам з врегулювання додаткові інструменти та повноваження, які можна використовувати у випадках, коли установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), виконують умови врегулювання, за умови, що:
(a) при застосуванні до транскордонної групи ці додаткові повноваження не створюють перешкод для ефективного врегулювання групи; та
(b) вони відповідають цілям та загальним принципам щодо врегулювання, зазначеним у статтях 31 і 34.
10. У надзвичайній ситуації системної кризи орган з врегулювання може шукати фінансування з альтернативних джерел фінансування шляхом використання державних інструментів стабілізації, зазначених у статтях 56-58, при виконанні наступних умов:
(a) внесок на покриття збитків та рекапіталізацію, що дорівнює щонайменше 8 % загальних зобов’язань, включно із власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, виміряними у момент вчинення дії з врегулювання, відповідно до оцінювання, передбаченого у статті 36, був внесений акціонерами та власниками інших інструментів власності, власниками відповідних інструментів капіталу та інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл шляхом списання, конверсії чи іншим способом;
(b) воно залежить від попереднього та остаточного затвердження відповідно до рамок державної допомоги Союзу.
Секція 2
Інструмент продажу бізнесу