Надзвичайне управління
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли призначити надзвичайного керівника, який замінює орган управління установи, яка підлягає врегулюванню. Органи з врегулювання оприлюднюють призначення надзвичайного керівника. Крім того, держави-члени забезпечують наявність у надзвичайного керівника кваліфікації, навичок та знань, необхідних для виконання його або її функцій.
2. Надзвичайний керівник має усі повноваження акціонерів та органу управління установи. Однак, надзвичайний керівник може виконувати такі повноваження лише під контролем органу з врегулювання.
3. Надзвичайний керівник має встановлений законом обов’язок вживати усі заходи, необхідні для підтримки цілей врегулювання, зазначених у статті 31, та вчиняти дії з врегулювання відповідно до рішення органу з врегулювання. Якщо необхідно, такий обов’язок повинен переважити над будь-яким іншим обов’язком управління відповідно до установчих документів установи або національного законодавства, якщо вони є відмінними. Ці заходи можуть охоплювати збільшення капіталу, реорганізацію структури власності установи або поглинання установами, які є фінансово та структурно здоровими, відповідно до інструментів врегулювання, зазначених у главі IV.
4. Органи з врегулювання можуть встановлювати обмеження для дій надзвичайного керівника або вимагати від надзвичайного керівника певних дій за умови попередньої згоди органу з врегулювання. Органи з врегулювання можуть відсторонити надзвичайного керівника у будь-який момент.
5. Держави-члени вимагають від надзвичайного керівника складати звіти про призначення органу з врегулювання, про економічний і фінансовий стан установи та про дії, вжиті на виконання його обов’язків, через регулярні проміжки часу, встановлені органом з врегулювання, а також на початку і наприкінці його або її мандату.
6. Надзвичайного керівника призначають на строк, не довший за один рік. Цей період може бути продовжений у порядку виключення, якщо орган з врегулювання встановлює, що умови для призначення надзвичайного керівника надалі виконуються.
7. Якщо більше ніж один орган з врегулювання має намір призначити надзвичайного керівника стосовно суб’єкта, афілійованого з групою, ці органи повинні проаналізувати, чи є більш належним призначення того ж самого надзвичайного керівника для всіх відповідних суб’єктів з метою сприяння рішенням, що дозволяють відновити фінансову стабільність таких суб’єктів.
8. Якщо у випадку неплатоспроможності національне законодавство передбачає призначення арбітражного керуючого, такий арбітражний керуючий може вважатися надзвичайним керівництвом за умовами цієї статті.