Загальні принципи врегулювання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні інструментів врегулювання та виконанні повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання вживали усі належні заходи для забезпечення того, щоб дія з врегулювання здійснювалася за такими принципами:
(a) у першу чергу збитки зазнають акціонери установи, яка підлягає врегулюванню;
(b) кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, зазнають збитки після акціонерів згідно з порядком пріоритетності їхніх вимог в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, за винятком випадків, коли цією директивою чітко передбачене інше;
(c) замінюється орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, крім випадків, коли збереження органу управління або вищого керівництва, повністю або частково, у відповідних випадках, вважається необхідним для досягнення цілей врегулювання;
(d) орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, повинні надати всю необхідну допомогу для досягнення цілей врегулювання;
(e) фізичні та юридичні особи у межах їхніх компетенцій несуть відповідальність за неспроможність установи відповідно до законодавства держави-члена згідно цивільного або кримінального законодавства;
(f) якщо у цій директиві не визначено інше, ставлення до кредиторів одного й того ж класу є однаковим;
(g) жоден з кредиторів не повинен нести більші збитки, ніж у випадку, якщо б установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), були б ліквідовані в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності відповідно до гарантій захисту, встановлених у статтях 73-75;
(h) гарантовані депозити повністю захищені; та
(i) дія з врегулювання вчиняється згідно з гарантіями, викладеними у цій директиві.
2. Якщо установа є суб’єктом групи, органи з врегулювання, без обмеження статті 31, застосовують інструменти врегулювання і виконують повноваження щодо врегулювання таким чином, щоб мінімізувати вплив на інші суб’єкти групи та на групу загалом, а також зменшити негативний вплив на фінансову стабільність у Союзі та його державах-членах, зокрема, в країнах, у яких провадить діяльність ця група.
3. Застосовуючи інструменти врегулювання та виконуючи повноваження щодо врегулювання, держави-члени в застосовних випадках забезпечують відповідність рамкам державної допомоги Союзу.
4. Якщо до установи або суб’єкта, зазначеного в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), застосовують інструмент продажу бізнесу, інструмент перехідної установи або інструмент розподілу активів, ця установа або суб’єкт визнаються такими, що підлягають провадженню щодо банкрутства або аналогічному провадженню щодо неплатоспроможності для цілей статті 5(1) Директиви Ради 2001/23/ЄС ( - 7).
5. Під час застосування інструментів врегулювання й виконання повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання у застосовних випадках інформують представників працівників та консультуються з ними.
6. Органи з врегулювання застосовують інструменти врегулювання й виконують повноваження щодо врегулювання без обмеження положень про представництво працівників в органах управління, визначених у національному законодавстві або практиці.