Повноваження на призупинення певних зобов’язань
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання після консультації з компетентними органами, які повинні надати своєчасну відповідь, мали повноваження призупиняти будь-які зобов’язання щодо оплати або постачання відповідно до будь-якого договору, стороною якого є установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), якщо виконані усі наступні умови:
(a) встановлення того, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними було здійснено відповідно до пункту (a) статті 32(1);
(b) не існує негайно доступного заходу приватного сектора, зазначеного у пункті (b) статті 32(1), який би запобіг неспроможності установи або суб’єкта;
(c) виконання повноваження щодо призупинення вважається необхідним, щоб уникнути подальшого погіршення фінансових умов установи або суб’єкта; та
(d) виконання повноваження щодо призупинення:
(i) або є необхідним для встановлення, передбаченого у пункті (c) статті 32(1); або
(ii) або є необхідним для обрання належних дій з врегулювання чи забезпечення ефективного застосування одного або декількох інструментів врегулювання.
2. Повноваження, зазначене у параграфі 1 цієї статті, не застосовується до зобов’язань щодо оплати або постачання перед:
(a) системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС;
(b) Центральними контрагентами, авторизованими у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральними контрагентами третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;
(c) центральними банками.
Органи з врегулювання встановлюють обсяг повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, враховуючи обставини кожного конкретного випадку. Зокрема, органи з врегулювання повинні ретельно оцінювати доцільність поширення призупинення на прийнятні депозити відповідно до визначення у пункті (4) статті 2(1) Директиви 2014/49/ЄС, зокрема на гарантовані депозити фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств.
3. Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку, коли повноваження на призупинення зобов’язання щодо оплати або постачання застосовують щодо прийнятних депозитів, органи з врегулювання забезпечували наявність у вкладників доступу до належної щоденної суми з таких депозитів.
4. Період призупинення відповідно до параграфа 1 повинен бути якомога коротшим і не повинен перевищувати мінімальний період часу, який орган з врегулювання вважає необхідним для цілей, зазначених у пунктах (c) та (d) параграфа 1, та у будь-якому випадку не повинен тривати довше, ніж період від опублікування повідомлення про призупинення відповідно до параграфа 8 до опівночі у державі-члені органу з врегулювання установи або суб’єкта наприкінці робочого дня, до слідує за днем опублікування.
Після завершення періоду призупинення, зазначеного у першому підпараграфі, призупинення втрачає чинність.
5. При виконанні повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, органи з врегулювання повинні зважати на вплив, який таке повноваження може мати на звичайне функціонування фінансових ринків та враховувати існуючі національні правила, а також наглядові та судові повноваження щодо захисту прав кредиторів та однакове ставлення до кредиторів у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності. Органи з врегулювання повинні, зокрема, враховувати потенційне застосування національного провадження щодо неплатоспроможності до установи або суб’єкта в результаті встановлення відповідно до пункту (c) статті 32(1) та повинні вжити заходи, які вони вважають належними для забезпечення відповідної координації з національними адміністративними або судовими органами.
6. Якщо зобов’язання щодо платежу або постачання відповідно до умов договору призупиняється згідно з параграфом 1, зобов’язання щодо платежу або постачання будь-яких контрагентів відповідно до цього договору призупиняються на такий же період часу.
7. Строк виконання зобов’язань щодо платежу або постачання, строк виконання яких настав би протягом період призупинення, настає одразу після закінчення такого періоду.
8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання невідкладно повідомили установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) та органи, зазначені у пунктах (a)-(h) статті 83(2) при виконанні повноваження, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, після того, як було встановлено, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною відповідно до пункту (a) статті 32(1) та перед ухваленням рішення щодо врегулювання.
Орган з врегулювання публікує або забезпечує публікацію доручення або інструменту, на основі яких призупиняються зобов’язання відповідно до статті, а також умови і період призупинення у спосіб, зазначений у статті 83(4):
9. Ця стаття не обмежує положення, що містяться в національному праві держав-членів, які надають повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, зазначених у параграфі 1 статті перед встановленням того, що установи або суб’єкти є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a) статті 32(1) або призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, які підлягають ліквідації відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності, та які перевищують обсяг і тривалість, передбачені у цій статті. Такі повноваження необхідно здійснювати відповідно до обсягу, тривалості та умов, передбачених у відповідному національному праві. Умови, передбачені у цій статті, не обмежують умови, пов’язані з таким повноваженням призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання.
10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі виконання повноважень призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання стосовно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), відповідно до параграфа 1 цієї статті, орган з врегулювання був здатний, протягом періоду призупинення, виконувати повноваження:
(a) обмежувати забезпечених кредиторів установи або суб’єкта у виконанні прав забезпечення щодо будь-яких активів такої установи або суб’єкта на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 70(2), (3) та (4); та
(b) призупиняти права на припинення будь-якої сторони договору з установою або суб’єктом на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 71(2)-(8).
11. У випадку, якщо після встановлення, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a) статті 32(1), орган з врегулювання виконав повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання в умовах, встановлених у параграфі 1 або 10 цієї статті, і якщо дії з врегулювання потім вчиняються стосовно установи або суб’єкта, орган з врегулювання не виконує свої повноваження відповідно до статті 69(1), 70(1) або 71(1) стосовно установи або суб’єкта.