Призначення органів, відповідальних за врегулювання
1. Кожна держава-член призначає один або, як виняток, більше органів з врегулювання, уповноважених застосовувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання.
2. Орган з врегулювання є публічним адміністративним органом чи органами, якому (яким) надано публічні адміністративні повноваження.
3. Органами з врегулювання можуть виступати національні центральні банки, компетентні міністерства або інші публічні адміністративні органи чи органи, яким надані публічні адміністративні повноваження. Як виняток, держави-члени можуть встановити, що органом з врегулювання можуть бути компетентні органи нагляду для цілей Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директиви 2013/36/ЄС. Необхідно досягти належних структурних домовленостей для забезпечення операційної незалежності та уникнення конфліктів інтересів між функціями нагляду згідно з Регламентом (ЄС) № 575/2013 та Директивою 2013/36/ЄС або іншими функціями відповідного органу та функціями органів з врегулювання згідно з цією директивою, без обмеження зобов’язань щодо обміну інформацією та співпраці відповідно до вимоги параграфа 4. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб в рамках компетентних органів, національних центральних банків, компетентних міністерств або інших органів існувала операційна незалежність між функцією врегулювання і наглядом або іншими функціями відповідного органу.
Персонал, залучений до виконання функцій органу з врегулювання згідно з цією директивою, повинен бути структурно відокремленим і мати окремі лінії звітування, відмінні від тих, що має персонал, залучений до виконання задач відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 і Директиви 2013/36/ЄС, або стосовно інших функцій відповідного органу.
Для цілей цього параграфа держави-члени або орган з врегулювання ухвалюють та оприлюднюють будь-які необхідні відповідні внутрішні правила, включно із правилами, які стосуються професійної таємниці та обміну інформацією між різними функціональними сферами.
4. Держави-члени повинні вимагати від органів, які здійснюють функції нагляду та врегулювання, а також від осіб, що виконують ці функції від їхнього імені, тісної співпраці у підготовці, плануванні та застосуванні рішень із врегулювання, як у випадку, коли орган з врегулювання і компетентний орган є окремими суб’єктами, так і коли ці функції виконує один і той самий суб’єкт.
5. Кожна держава-член призначає єдине міністерство, відповідальне за виконання функцій компетентного міністерства відповідно до цієї директиви.
6. Якщо орган з врегулювання у державі-члені не є компетентним міністерством, він інформує компетентне міністерство про рішення відповідно до цієї Директиви та, якщо національним законодавством не встановлене інше, отримує його згоду перед виконанням рішень, які мають безпосередній фіскальний вплив або системні наслідки.
7. Рішення, ухвалені компетентними органами, органами з врегулювання та Європейським банківським управлінням (EBA) згідно з цією директивою, враховують потенційний вплив рішення у всіх державах-членах, де установа або група веде діяльність, та мінімізують негативний вплив на фінансову стабільність і негативний економічний та соціальний вплив у цих державах-членах. На рішення EBA розповсюджується дія статті 38 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
8. Держави-члени забезпечують, щоб кожен орган з врегулювання мав експертні знання, ресурси і операційну спроможність для вчинення дій з врегулювання, і був здатний виконувати свої повноваження із швидкістю та гнучкістю, необхідними для досягнення цілей врегулювання.
9. EBA у співпраці з компетентними органами та органами з врегулювання розвиває необхідні експертні знання, ресурси і операційну спроможність та моніторить імплементацію параграфа 8, в тому числі за допомогою проведення періодичних партнерських перевірок.
10. Якщо відповідно до параграфа 1 держава-член призначає більше ніж один орган для застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання, вона надає EBA і Комісії повідомлення з повним обґрунтуванням такого вчинку і чітко розподіляє функції та обов’язки між цими органами, забезпечуючи відповідну координацію між ними та визначаючи єдиний орган як контактний для цілей співпраці та координації з відповідними органами інших держав-членів.
11. Держави-члени повідомляють EBA про національний орган або органи, призначені органами врегулювання, а також про контактний орган та, у відповідних випадках, про їхні спеціальні функції та обов’язки. EBA публікує список таких органів з врегулювання і контактних органів.
12. Без обмеження статті 85, держави-члени можуть обмежити відповідальність органу з врегулювання, компетентного органу та їхнього відповідного персоналу згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх функцій відповідно до цієї директиви.
Секція 1
Загальні положення