Повноваження забороняти певні розподіли
1. Якщо суб’єкт знаходиться в ситуації, коли він виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45c та 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви, орган з врегулювання цього суб’єкта уповноважений відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті забороняти суб’єкту розподіляти більше ніж максимальну суму розподілу стосовно мінімальних вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань («М-MDA»), розрахованих відповідно до параграфа 4 цієї статті, через одну з таких дій:
(a) здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня;
(b) створювати зобов’язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов’язання щодо сплати було створено у той час, коли суб’єкт не виконував вимогу до комбінованого буферного капіталу; або
(c) здійснювати додаткові платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.
Якщо суб’єкт знаходиться у ситуації, зазначеній у першому підпараграфі, він невідкладно повідомляє про це орган з врегулювання.
2. У ситуації, зазначеній у параграфі 1, орган з врегулювання суб’єкта, після консультацій з компетентним органом без зайвого зволікання оцінює, чи виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, враховуючи такі елементи:
(a) причину, тривалість та величину невиконання, а також вплив на можливість врегулювання;
(b) розвиток фінансової ситуації суб’єкта та імовірність виконання ним, у передбачуваному майбутньому, умови, зазначеної у пункті (a) статті 32(1);
(c) перспективу того, що суб’єкт буде здатний забезпечити виконання вимог, зазначених у параграфі 1, протягом розумного строку;
(d) якщо суб’єкт не здатний замінити зобов’язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013 або статті 45b чи статті 45f(2) цієї Директиви, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;
(e) чи виконання повноваження, зазначеного в параграфі 1, є найбільш адекватним та пропорційним засобом вирішення ситуації суб’єкта, враховуючи потенційний вплив як на фінансові умови, так і на можливості врегулювання відповідного суб’єкта.
Орган з врегулювання повторює своє оцінювання того, чи слід виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, принаймні кожний місць, поки суб’єкт продовжує перебувати у ситуації, зазначеній у параграфі 1.
3. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що суб’єкт ще перебуває у ситуації, зазначеній у параграфі 1, через дев’ять місяців після того, як суб’єкт повідомив про таку ситуацію, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом виконує повноваження, зазначене в параграфі 1, крім випадку, коли орган з врегулювання дійде висновку після оцінювання, що виконані принаймні дві з таких умов:
(a) невиконання спричинене серйозним потрясінням для функціонування фінансових ринків, що призводить до всеохоплюючого ринкового стресу у декількох сегментах фінансових ринків;
(b) потрясіння, зазначене в пункті (a), не тільки призводить до зростання волатильності цін інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов’язань суб’єкта або збільшення витрат для суб’єкта, але також призводить до повного або часткового закриття ринків, що перешкоджає суб’єкту емітувати інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань на таких ринках;
(c) закриття ринку, зазначене у пункті (b) спостерігається не тільки для відповідного суб’єкту, але у для низки інших суб’єктів;
(d) потрясіння, зазначене в пункті (a), заважає відповідному суб’єкту випустити інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань, достатні для виправлення неспроможності; або
(e) виконання повноважень, зазначених у параграфі 1, призводить до негативних наслідків поширення на частину банківського сектора, при цьому потенційно підриваючи фінансову стабільність.
Якщо застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі, орган з врегулювання повинен повідомити компетентний орган про своє рішення та пояснити свою оцінку в письмовій формі.
Кожний місяць орган з врегулювання повторює оцінювання того, чи застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі.
4. M-MDA обчислюють шляхом помноження суми, розрахованої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. M-MDA зменшують на суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1.
5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:
(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;
плюс
(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;
мінус
(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якщо суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були б утримані.
6. Коефіцієнт, зазначений у параграфі 4, визначають таким чином:
(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;
(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної суми імовірних ризиків, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;
(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;
(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6;
Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу розраховують таким чином:
да «Q n » = порядковий номер відповідного квартиля.