Вимоги та процедури для планів врегулювання групи
1. Материнська компанія Союзу подає інформацію, яка може вимагатися згідно зі статтею 11, органу з врегулювання на рівні групи. Така інформація повинна стосуватися материнської компанії Союзу та - у необхідному обсязі - кожного з суб’єктів групи, включно з суб’єктами, зазначеними в пунктах (c) і (d) статті 1(1).
Орган з врегулювання на рівні групи, паредає - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - інформацію, надану згідно з цим параграфом:
(a) EBA;
(b) органам з врегулювання дочірніх компаній;
(c) органам з врегулювання юрисдикцій, яких знаходяться істотні філії, у межах, застосовних до відповідної значної філії;
(d) відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС; та
(e) органам з врегулювання у державах-членах, де мають осідок суб’єкти, зазначені в пунктах (c) і (d) статті 1(1).
Інформація, надана органом з врегулювання на рівні групи, органам з врегулювання та компетентним органам дочірніх компаній, органам з врегулювання у юрисдикції, де розташовані будь-які істотні філії, а також відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС, повинна включати як мінімум усю інформацію, яка стосується дочірньої компанії або значної філії. Інформація, яка надається EBA, повинна включати всю інформацію, яка стосується ролі EBA у планах врегулювання групи. У випадку інформації, яка стосується дочірніх компаній третіх країн, орган з врегулювання на рівні групи не повинен бути зобов’язаним передавати цю інформацію без згоди відповідного органу нагляду або органу з врегулювання третьої країни.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи, діючи спільно з органами з врегулювання, зазначеними у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті, в колегіях з врегулювання, та після консультацій із відповідними компетентними органами, включно із компетентними органами у юрисдикціях держав-членів, де розташовані будь-які істотні філії, складали та підтримували плани врегулювання групи. Органи з врегулювання на рівні групи можуть, на власний розсуд та за умови дотримання вимог конфіденційності, встановлених у статті 98 цієї директиви, залучати до складання і підтримання планів врегулювання групи органи з врегулювання у третіх країнах у юрисдикціях, у яких група має осідки дочірніх компаній, фінансових холдингових компаній або істотних філій, зазначених у статті 51 Директиви 2013/36/ЄС.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб плани врегулювання групи переглядалися та, у належних випадках, оновлювалися щонайменше раз на рік, а також після будь-яких змін правової й організаційної структури, діяльності або фінансового стану групи, включно із будь-яким суб’єктом групи, які могли би спричинити значний вплив на план або вимагати його зміни.
4. Ухвалення плану врегулювання групи повинно набувати форму спільного рішення органу з врегулювання на рівні групи та органів з врегулювання дочірніх компаній.
Якщо група складається більш ніж з однієї групи врегулювання, планування дій з врегулювання, зазначене у пункті (aa) статті 12(3) необхідне включати у спільне рішення, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа.
Органи з врегулювання повинні досягти спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом з врегулювання на рівні групи інформації, зазначеної у другому підпараграфі параграфа 1.
EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно зі статтею 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
5. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців орган з врегулювання на рівні групи повинен ухвалити своє власне рішення щодо плану врегулювання групи. Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.
Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.
6. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців кожен з органів з врегулювання, який несе відповідальність за дочірню компанію та який не погоджується з планом врегулювання групи, повинен ухвалити своє власне рішення та, у відповідному випадку, визначити суб’єкта врегулювання, скласти й підтримувати план врегулювання для групи врегулювання, що складається з суб’єктів, які знаходяться у його юрисдикції. Кожне з окремих рішень органів з врегулювання, які не погоджується, повинно бути повністю обґрунтованим, воно повинно зазначати причини такої незгоди із запропонованим планом врегулювання групи та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання та компетентних органів. Кожен з органів з врегулювання повинен повідомити про своє рішення інших членів колегії з врегулювання.
Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання, якого це стосується, повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання відповідної дочірньої компанії.
7. Інші органи з врегулювання, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 6, можуть досягти спільного рішення щодо плану врегулювання групи стосовно суб’єктів групи, які знаходяться в їхніх юрисдикціях.
8. Спільні рішення, зазначені в параграфах 4 і 7, а також рішення, ухвалені органами з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначеного в параграфах 5 або 6, вважаються остаточним і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.
9. У відповідності до параграфів 5 та 6 цієї статті, на вимогу органу з врегулювання EBA може допомагати органам з врегулювання в досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, крім випадку, коли, за оцінкою будь-якого із відповідних органів з врегулювання, предмет незгоди може у будь-який спосіб перетинатися із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена.
10. Якщо спільні рішення ухвалено відповідно до параграфів 4 та 7, а також, якщо за оцінкою органу з врегулювання згідно з параграфом 9 предмет незгоди стосовно планів врегулювання групи перетинається із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена, орган з врегулювання на рівні групи повинен ініціювати повторне оцінювання плану врегулювання групи, включно із мінімальними вимогами до власних коштів та прийнятними зобов’язаннями.