Плани врегулювання групи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи разом із органами з врегулювання дочірніх компаній та після консультації з органами з врегулювання істотні філій, наскільки це релевантно для значної філії, склали плани врегулювання групи. План врегулювання групи визначає заходи, які треба враховувати стосовно:
(a) материнської компанії Союзу;
(b) дочірніх компаній, які є частиною групи та мають осідок у Союзі;
(c) суб’єктів, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 1(1); та
(d) за умовами розділу VI, дочірніх компаній, які є частиною групи та які мають осідок за межами Союзу;
Згідно з заходами, зазначеними в першому підпараграфі, план врегулювання повинен визначати для кожної групи суб’єкти врегулювання та групи врегулювання.
2. План врегулювання групи необхідно складати на підставі інформації, наданої відповідно до статті 11.
3. План врегулювання групи:
(a) визначає дії з врегулювання, які слід вчинити стосовно суб’єктів врегулювання у разі сценаріїв, зазначених у статті 10(3), та наслідки таких дій з врегулювання з огляду на інші суб’єкти групи, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), материнську компанію та дочірні установи;
(аа) якщо група включає більш ніж одну групу врегулювання, визначає дії з врегулювання, які необхідно вчинити для суб’єктів врегулювання кожної групи врегулювання та наслідки таких дій на обох з наступного:
(i) інших суб’єктів групи, що належать до тієї ж групи врегулювання;
(ii) інших груп врегулювання;
(b) розглядає обсяг, в якому можна застосувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання скоординованим чином щодо суб’єктів врегулювання, які мають осідок у Союзі, включно із заходами сприяння придбання третьою особою цілої групи, окремих напрямів діяльності або видів діяльності, які здійснює низка суб’єктів групи чи окремі суб’єкти групи або групи врегулювання, а також визначає будь-які потенційні перешкоди для скоординованого врегулювання;
(c) якщо група включає суб’єкти, що мають осідок у третіх країнах, визначає належні механізми співпраці та координації із відповідними органами цих третіх країн, а також можливі наслідки врегулювання в Союзі;
(d) визначає заходи, включно з правовим та економічним розмежуванням певних функцій або напрямів діяльності, необхідні для сприяння врегулюванню групи, якщо виконуються умови врегулювання;
(e) встановлює додаткові дії, не зазначені у цій директиві, які мають намір вчинити відповідні органи врегулювання щодо суб’єктів у межах кожної групи врегулювання;
(f) визначає, як можна було б профінансувати дії з врегулювання групи та, якщо міг бути необхідний механізм фінансування, встановлює принципи розподілу відповідальності за таке фінансування між джерелами фінансування у різних державах-членах. План не повинен передбачати жодного з таких елементів:
(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
Такі принципи необхідно встановити на підставі неупереджених та збалансованих критеріїв, з урахуванням, зокрема, статті 107(5), а також впливу на фінансову стабільність у всіх відповідних державах-членах.
4. Оцінювання можливості врегулювання групи відповідно до статті 16 необхідно проводити одночасно із створенням та оновленням плану врегулювання групи відповідно до цієї статті. Детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до статті 16, необхідно включити у план врегулювання групи.
5. План врегулювання групи не повинен здійснювати непропорційний вплив на жодну з держав-членів.
6. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст планів врегулювання групи, беручи до уваги розмаїття бізнес-моделей груп на внутрішньому ринку.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.