Використання схем гарантування депозитів у контексті врегулювання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, коли органи з врегулювання застосовують дію з врегулювання, і за умови, що ця дія забезпечує подальший доступ вкладників до своїх депозитів, схема гарантування депозитів, з якою пов’язана установа, була відповідальна за:
(a) при застосуванні інструменту внутрішнього визволу, суму, на яку гарантовані депозити було б списано для поглинання збитків установи відповідно до пункту (a) статті 46(1), якби гарантовані депозити було б включено у сферу застосування внутрішнього визволу й було списано у тому ж обсязі, що й борги перед кредиторами з таким же рівнем пріоритету згідно з національним законодавством, яке регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності; або
(b) коли застосовується один або більше інструментів врегулювання, відмінні від інструменту внутрішнього визволу, суму збитків, які б зазнали вкладники гарантованих депозитів, якщо б вкладники гарантованих депозитів зазнали збитків пропорційно до збитків, які б зазнали кредитори з таким же рівнем пріоритету відповідно до національного законодавства, яке регулює звичайні провадження щодо неплатоспроможності.
У будь-якому випадку зобов’язання схеми гарантування депозитів не перевищує суму збитків, яку б вона понесла, якщо установу було б ліквідовано відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності.
При застосуванні інструменту внутрішнього визволу схема гарантування депозитів не зобов’язана робити жодні внески для покриття витрат на рекапіталізацію установи або перехідної установи відповідно до пункту (b) статті 46(1).
Якщо на підставі оцінювання, проведеного відповідно до статті 74, встановлено, що внесок до схеми гарантування депозитів на врегулювання був більшим, ніж чисті збитки, яких вона б зазнала внаслідок ліквідації установи у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності, схема гарантування депозитів має право на виплату різниці від механізмів фінансування врегулювання відповідно до статті 75.
2. Держави-члени повинні забезпечити відповідність визначення суми, на яку схема гарантування депозитів несе відповідальність відповідно до параграфа 1 цієї статті, умовам, зазначеним у статті 36.
3. Внесок зі схеми гарантування депозитів для цілей параграфа 1 здійснюється у грошовій формі.
4. Якщо прийнятні депозити в установі, яка підлягає врегулюванню, передано іншому суб’єкту шляхом застосування інструменту продажу бізнесу або інструменту перехідної установи, вкладники не мають жодних вимог відповідно до Директиви 2014/49/ЄС до схеми гарантування депозитів стосовно будь-якої частини їхніх вкладів в установі, яка підлягає врегулюванню, яку не було перенесено, за умови, що сума переданих коштів дорівнює агрегованому рівню забезпечення, передбаченого у статті 6 Директиви 2014/49/ЄС, або є вищою за нього.
5. Незважаючи на параграфи 1-4, якщо наявні фінансові засоби схеми гарантування депозитів використовуються відповідно до правил, що містяться в них, і надалі зменшуються до менш ніж двох третин цільового рівня схеми гарантування депозитів, регулярний внесок до схеми гарантування депозитів встановлюється на рівні, що дозволяє досягнути цільового рівня протягом шести років.
У будь-якому випадку, зобов’язання схеми гарантування депозитів не перевищує суму, що дорівнює 50 % її цільового рівня відповідно до статті 10 Директиви 2014/49/ЄС. Беручи до уваги особливості свого національного банківського сектору, держави-члени можуть встановити поріг вищий 50 %.
Частка схеми гарантування депозитів відповідно до цієї Директиви за жодних обставин не повинна перевищувати розмір збитків, які вона зазнала б внаслідок ліквідації у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності.