Черговість в порядку неплатоспроможності
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у їхньому національному законодавстві, що регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності:
(a) такі вимоги мали однакову черговість пріоритету, яка є вищою, ніж черговість, передбачена для вимог звичайних незабезпечених кредиторів:
(i) частина прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6 Директиви 2014/49/ЄС;
(ii) депозити, що були б прийнятними депозитами фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств, якби вони не були внесені через філії, розташовані за межами Союзу, установ, що мають осідок у Союзі;
(b) такі вимоги мають однакову черговість пріоритету, яка є вищою, ніж черговість, передбачена пунктом (a):
(i) гарантовані депозити;
(ii) схеми гарантування депозитів, до яких у випадку неплатоспроможності переходять права та обов’язки вкладників, депозити яких є гарантованими.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа статті 1(1), звичайні незабезпечені вимоги мали у їхньому національному законодавстві, яке регулює звичайні провадження щодо неплатоспроможності, вищу черговість, ніж незабезпечені вимоги, які виникають на підставі боргових інструментів, що відповідають таким умовам:
(a) первинні договірні строки погашення боргових інструментів становлять щонайменше один рік;
(b) боргові інструменти не містять вбудованих деривативів і самі не є деривативами;
(c) відповідна договірна документація і, якщо застосовно, проспект, пов’язаний з емісією, явно відноситься до нижчого порядку черговості, відповідно до умов цього параграфа.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб незабезпечені вимоги, які виникають з боргових інструментів, що відповідають умовам, встановленим у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 2 цієї статті, мали вищу черговість пріоритетності у їхньому національному законодавстві, яке регулює звичайні провадження щодо неплатоспроможності, ніж черговість вимог, які виникають на підставі інструментів, зазначених у пунктах (a)-(d) статті 48(1).
4. Без обмеження параграфів 5 і 7, держави-члени повинні забезпечити, щоб їхнє національне законодавство, яке регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності, ухвалене на 31 грудня 2016 року, застосовувалося до черговості у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності стосовно незабезпечених вимог, які виникають з боргових інструментів, емітованих суб’єктами, зазначеними у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа статті 1(1) цієї Директиви до дня набуття чинності заходів відповідно до національного законодавства, яке транспонує Директиву Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/2399 ( - 13).
5. Якщо після 31 грудня 2016 року і до 28 грудня 2017 року держава-член ухвалила національне законодавство, яке регулює черговість у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності незабезпечених вимог, які виникають з боргових інструментів, емітованих після дати застосування такого національного законодавства, параграф 4 цієї статті не застосовується до вимог, які виникають з боргових інструментів, емітованих після дати застосування такого національного законодавства, за умови виконання усіх таких умов:
(a) відповідно до цього національного законодавства, для суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа статті 1(1), звичайні незабезпечені вимоги мають у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності вищу черговість пріоритетності, ніж незабезпечені вимоги, які виникають з боргових інструментів, що виконують такі умови:
(i) первинні договірні строки погашення боргових інструментів становлять щонайменше один рік;
(ii) боргові інструменти не містять вбудованих деривативів і самі не є деривативами; та
(iii) відповідна договірна документація і, якщо застосовно, проспект, пов’язаний з емісією, явно відноситься до нижчого порядку черговості, відповідно до національного законодавства;
(b) відповідно до цього національного законодавства незабезпечені вимоги, які виникають з боргових інструментів, що відповідають умовам, встановленим у пункті (a) цього підпараграфа, мають у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності вищу черговість пріоритетності, ніж черговість пріоритетності вимог, які виникають з інструментів, зазначених у пунктах (a) - (d) статті 48(1).
З дати набуття чинності заходів відповідно до національного законодавства, яке транспонує Директиву (ЄС) № 2017/2399, незабезпечені вимоги, які виникають з боргових інструментів, зазначених у пункті (b) першого підпараграфа, мають таку ж черговість пріоритетності, як і зазначені у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 2 і у параграфі 3 цієї статті.
6. Для цілей пункту (b) параграфа 2 і пункту (a)(іі) першого підпараграфа параграфа 5 боргові інструменти зі змінним відсотком, які походять від широко використовуваної базової ставки, і боргові інструменти, не виражені у національній валюті емітента, за умови вираження основної суми, погашення і відсотків у тій же валюті, не вважаються борговими інструментами, які містять вбудовані деривативи лише через ці ознаки.
7. Держави-члени, які до 31 грудня 2016 року ухвалили національне законодавство, яке регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності, згідно з якими звичайні незабезпечені вимоги, що виникають з боргових інструментів, емітованих суб’єктами, зазначеними у пунктах (a)-(d) першого підпараграфа статті 1(1), поділяються на два або більше черговостей пріоритетності або згідно з якими черговість пріоритетності звичайних незабезпечених вимог, які виникають з цих боргових інструментів, змінюється щодо усіх інших звичайних незабезпечених вимог тієї ж черговості, можуть передбачати, що ці боргові інструменти з найнижчим порядком черговості серед цих звичайних незабезпечених вимог мають таку ж черговість, що й вимоги, які виконують умови пунктів (a), (b) і (c) параграфа 2 і параграфа 3 цієї статті.