Плани врегулювання
1. Орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях, де розташовані будь-які з істотних філій, наскільки це релевантно для таких значних філій, складає план врегулювання для кожної установи, що не є частиною групи, яка підлягає нагляду на консолідованій основі відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС. План врегулювання містить дії з врегулювання, які може вчинити орган з врегулювання, якщо установа відповідатиме умовам врегулювання. Інформацію, зазначену в параграфі 7(a), необхідно розкрити відповідній установі.
2. Складаючи план врегулювання, орган з врегулювання визначає будь-які істотні перешкоди для можливості врегулювання та, якщо це необхідно й пропорційно, окреслює відповідні дії щодо подолання цих перешкод згідно з главою II цього розділу.
3. План врегулювання повинен враховувати відповідні сценарії, включно з тим, що випадок неспроможності може мати індивідуальний характер або виникнути під час ширшої фінансової нестабільності чи подій, які впливають на систему загалом. План врегулювання не повинен передбачати жодного з таких елементів:
(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
4. План врегулювання містить аналіз того, як і коли установа може, за умов, які розглядаються в плані, подати заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.
5. Органи з врегулювання можуть вимагати від установ допомоги у складанні та оновленні таких планів.
6. Плани врегулювання необхідно переглядати та, у застосовних випадках, оновлювати щонайменше раз на рік, а також після будь-яких істотних змін правової або організаційної структури установи, її діяльності чи фінансового стану, які могли би спричинити значний вплив на дієвість плану чи іншим чином вимагали б перегляду плану врегулювання.
Для цілей перегляду або оновлення плану врегулювання, зазначених у першому підпараграфі. установи і компетентні органи повинні негайно сповістити органи з врегулювання про будь-які зміни, що вимагають такого перегляду або оновлення.
Перегляд, зазначений в першому підпараграфі цього параграфа, здійснюють після імлементації дії з врегулювання або виконання повноважень, зазначених у статті 59.
При встановленні термінів, зазначених у пунктах (о) і (р) параграфа 7 цієї статті за обставин, зазначених у третьому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує термін виконання вимоги, зазначеної у статті 104b Директиви 2013/36/ЄС.
7. Без обмеження статті 4, план врегулювання визначає варіанти застосування до установи інструментів врегулювання і повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV. Він повинен містити, якщо застосовно й можливо - у кількісному вираженні:
(a) стислий виклад ключових елементів плану;
(b) стислий виклад істотних змін в установі, які відбулися після подання останньої інформації про врегулювання;
(c) відображення того, як можна, за необхідності, юридично та економічно відділити критично важливі функції та основні напрями діяльності від інших функцій з метою забезпечення їхньої безперервності після настання неспроможності установи;
(d) розрахунковий графік виконання кожного істотного пункту плану;
(e) детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 15;
(f) опис будь-яких заходів, необхідних відповідно до статті 17, спрямованих на подолання перешкод для можливості врегулювання, визначених в результаті оцінювання, проведеного відповідно до статті 15;
(g) опис процесів встановлення вартості та ліквідності критично важливих функцій, основних напрямів діяльності та активів установи;
(h) детальний опис механізмів забезпечення актуальності інформації, яка вимагається відповідно до статті 11, та її постійної доступності для органів з врегулювання;
(i) пояснення органу з врегулювання щодо того, як варіанти врегулювання могли би фінансуватися без припущення будь-чого з переліченого нижче:
(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центрального банку, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
(j) детальний опис різних стратегій врегулювання, які можна було би застосувати відповідно до різних імовірних сценаріїв та застосовних часових рамок;
(k) опис критично важливих взаємозалежностей;
(l) опис варіантів збереження доступу до платіжних та клірингових послуг, а також інших інфраструктур і оцінювання можливості перенесення позицій клієнта;
(m) аналіз впливу плану на працівників установи, включно з оцінюванням будь-яких пов’язаних видатків, а також опис передбачуваних процедур для консультування персоналу під час проведення врегулювання, враховуючи національні системи діалогу з соціальними партнерами, якщо застосовно;
(n) план комунікації із ЗМІ та громадськістю;
(o) вимоги, зазначені в статті 45e та 45f, а також термін для досягнення такого рівня відповідно до статті 45m;
(p) якщо орган з врегулювання застосовує статтю 45b(4), (5) або (7), графік виконання суб’єктом врегулювання, відповідно до статті 45m;
(q) опис істотних операцій та систем для підтримки постійного функціонування операційних процесів установи;
(r) якщо застосовно, будь-який наданий висновок установи щодо плану врегулювання.
8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установи та суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа. Орган з врегулювання може визначити строк, впродовж якого установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), повинні бути спроможними надати ці записи. Такий самий строк застосовується до всіх установ та всіх суб’єктів, зазначених в пункті (b), (c) та (d) статті 1(1), які знаходяться в його юрисдикції. Орган з врегулювання може вирішити встановити різні строки для різних типів фінансових договорів, зазначених у статті 2(100). Цей параграф не повинен впливати на повноваження компетентного органу щодо збирання інформації.
9. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст плану врегулювання.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.