Засоби правового захисту
1. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, які зазнали впливу заходів, передбачених цією Директивою, могли скористатися правом на дієві засоби правового захисту та правом на справедливий судовий розгляд з тим, щоб відстоювати свої права.
2. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення повідомлення відповідної особи про наказ про заморожування якнайшвидше після його видання. В такому повідомленні принаймні стисло викладають підставу або підстави видання відповідного наказу. Якщо це необхідно, щоб не ставити під загрозу кримінальне розслідування, компетентні органи можуть відтермінувати повідомлення відповідної особи про наказ про заморожування.
3. Наказ про заморожування залишається чинним доти, доки це необхідно для збереження власності з метою можливої подальшої конфіскації.
4. Держави-члени забезпечують ефективну можливість для особи, щодо власності якої виданий наказ про заморожування, оскаржувати його в суді згідно з процедурами, передбаченими національним правом. Такі процедури можуть передбачати, що якщо початковий наказ про заморожування був виданий іншим компетентним органом, ніж судовий орган, такий наказ повинен бути переданий до судового органу для підтвердження або перегляду, перш ніж він може бути оскаржений в суді.
5. Заморожене майно, яке згодом не було конфісковано, повинне бути негайно повернене. Умови або процедурні правила, за якими таку власність повинно бути повернуто, визначаються національним правом.
6. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення обґрунтування будь-якого наказу про конфіскацію та повідомлення відповідної особи про такий наказ. Держави-члени забезпечують, щоб у особи, щодо якої виданий наказ про конфіскацію, була можливість оскаржити його в суді.
7. Без обмеження Директиви 2012/13/ЄС та Директиви 2013/48/ЄС, особи, щодо власності яких виданий наказ про конфіскацію, повинні мати можливість скористатися правом доступу до захисника протягом провадження про конфіскацію стосовно визначення доходів та засобів з тим, щоб відстоювати свої права. Заінтересовані особи повинні бути поінформовані про таке право.
8. Під час провадження за статтею 5, відповідна особа повинна мати реальну можливість оскаржити обставини справи, в тому числі конкретні факти та наявні докази, на підставі яких відповідна власність вважається власністю від злочинної діяльності.
9. Треті сторони повинні мати право вимагати визнання права власності або інших майнових прав, у тому числі у випадках, зазначених у статті 6.
10. Якщо в результаті вчинення кримінального злочину потерпілі мають претензії до особи, щодо якої застосовуються заходи з конфіскації, передбачені цією Директивою, держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб застосування заходів з конфіскації не перешкоджало таким потерпілим вимагати відшкодування за їхніми претензіями.