Субпідряд
1. Дотримання субпідрядниками зобов’язань, зазначених у статті 18(2), забезпечують шляхом вжиття належних заходів з боку компетентних національних органів, які діють у межах своєї відповідальності та компетенції.
2. У закупівельній документації публічний замовник може з власної ініціативи або на вимогу держави-члена зазначити прохання до учасника процедури закупівлі вказувати у своїй тендерній пропозиції частину договору, яку він має намір передати на умовах субпідряду третім сторонам, та запропонованих субпідрядників.
3. Держави-члени можуть передбачати, що, на запит субпідрядника, за умови що таке дозволяє характер договору, публічний замовник повинен переказувати безпосередньо субпідряднику належні виплати за послуги, продукти або роботи, надані суб’єкту господарювання, якому був присуджений публічний договір (головному підряднику). Такі заходи можуть включати належні механізми, що дозволяють головному підряднику висловлювати заперечення щодо неналежних виплат. Домовленості стосовно такого способу оплати повинні бути визначені в закупівельній документації.
4. Параграфи 1-3 не обмежують питання відповідальності головного підрядника.
5. У випадку договорів про виконання робіт та у випадку послуг, які надаватимуть на об’єкті під безпосереднім наглядом публічного замовника, після присудження договору та не пізніше дати початку виконання договору, публічний замовник повинен вимагати від головного підрядника вказувати назву, контактні дані та законних представників своїх субпідрядників, залучених до виконання таких робіт або надання таких послуг, наскільки така інформація відома на той час. Публічний замовник повинен вимагати від головного підрядника повідомляти публічного замовника про будь-які зміни стосовно такої інформації протягом періоду дії договору, а також необхідну інформацію стосовно нових субпідрядників, яких він у подальшому залучає до виконання таких робіт або надання таких послуг.
Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени можуть накладати зобов’язання надавати необхідну інформацію безпосередньо на головного підрядника.
За необхідності, для цілей пункту (b) параграфа 6 цієї статті необхідна інформація повинна супроводжуватися самодеклараціями субпідрядників, як передбачено в статті 59. Імплементаційні інструменти згідно з параграфом 8 цієї статті можуть передбачати зобов’язання субпідрядників, представлених після присудження договору, надавати замість самодекларації сертифікати та іншу супровідну документацію.
Перший підпараграф не застосовують до постачальників.
Публічні замовники можуть із власної ініціативи або на вимогу держав-членів поширювати зобов’язання, передбачені в першому підпараграфі, наприклад, на:
(a) договори про постачання, договори про надання послуг, які не стосуються послуг, що будуть надані на об’єктах під прямим наглядом публічного замовника, або на постачальників, залучених до виконання договорів про виконання робіт або надання послуг;
(b) субпідрядників з боку субпідрядників головного підрядника або субпідрядників, які займають нижчі позиції в ланцюгу субпідрядних відносин.
6. З метою уникнення порушень зобов’язань, зазначених у статті 18(2), можуть бути вжиті належні заходи, наприклад:
(a) Якщо в національному праві держави-члена передбачений механізм спільної відповідальності між субпідрядниками та головним підрядником, відповідна держава-член повинна забезпечити застосування відповідних правил згідно з умовами, визначеними в статті 18(2).
(b) Публічні замовники повинні, з власної ініціативи або на вимогу держав-членів, відповідно до статей 59, 60 та 61, перевіряти, чи є підстави для відсторонення субпідрядників відповідно до статті 57. У таких випадках публічний замовник повинен вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність обов’язкових підстав для відсторонення. Публічний замовник, із власної ініціативи або на вимогу держави-члена, може вимагати від суб’єкта господарювання замінити субпідрядника, стосовно якого перевірка показала наявність необов’язкових підстав для відсторонення.
7. Держави-члени можуть передбачати більш жорсткі норми відповідальності згідно з національним правом або розширювати положення національного права стосовно прямих виплат субпідрядникам, наприклад, шляхом передбачення прямих виплат субпідрядникам без необхідності подання ними запиту на такі прямі виплати.
8. Держави-члени, які вирішили передбачити інструменти відповідно до параграфів 3, 5 або 6, повинні визначити умови імплементації таких заходів у законі, підзаконному нормативно-правовому акті або адміністративному положенні, беручи до уваги право Союзу. При цьому держави-члени можуть обмежувати їх застосовність, наприклад, щодо певних типів договорів, певних категорій публічних замовників чи суб’єктів господарювання або щодо певних сум.