Заборгованість і звернення стягнення
1. Держави-члени повинні вжити заходів на заохочення кредиторів виявляти належне терпіння доки не буде порушено провадження у справі про звернення стягнення.
2. Якщо кредитору дозволяється визначати та покладати видатки, що виникають через невиконання платіжних зобов’язань, на споживача, держави-члени можуть вимагати щоби такі видатки не були більшими, ніж це необхідно для компенсації витрат, який кредитор поніс в результаті такого невиконання.
3. У разі невиконання платіжних зобов’язань, держави-члени можуть дозволити кредиторам покладати додаткові видатки на споживача. У такому випадку держави-члени повинні встановити верхню межу таких видатків.
4. Держави-члени повинні не перешкоджати сторонам кредитного договору прямо погоджуватися з тим, що для погашення кредиту достатньо повернути або передати кредиторові забезпечення або кошти, отримані від його продажу.
5. Якщо ціна, отримана за нерухомість, впливає на розмір заборгованості споживача, держави-члени повинні запровадити процедури або інструменти для отримання максимально досяжної ціни за нерухомість, на яку було звернуто стягнення.
Якщо по завершенні провадження у справі про звернення стягнення залишається непогашений борг, держави-члени повинні забезпечити інструменти, які полегшують погашення, щоби захистити споживачів.