1. Рішення про надання дозволу на реалізацію повинне містити принаймні таку інформацію:
(a) мотивований висновок, зазначений у статті l(2)(g)(iv);
(c) будь-які екологічні умови, які додаються до рішення, опис будь-яких особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення, запобігання або зниження та, якщо це можливо, усунення значного негативного впливу на довкілля, а також, у відповідних випадках, заходи моніторингу.
2. У рішенні про відмову в наданні дозволу на реалізацію повинні бути вказані основні причини такої відмови.
3. Якщо держави-члени використовують процедури, зазначені у статті 2(2), інші ніж процедури надання дозволу на реалізацію, вимоги параграфів 1 і 2 цієї статті, у відповідних випадках, вважаються виконаними, коли будь-яке рішення, ухвалене в контексті таких процедур, містить інформацію, зазначену у вказаних параграфах, та існують механізми, які забезпечують можливість виконання вимог параграфа 6 цієї статті.
4. Згідно з вимогами, зазначеними в параграфі 1(b), держави-члени повинні забезпечити реалізацію організатором особливостей проекту та/або заходів, передбачених для уникнення, запобігання або зниження та, якщо це можливо, усунення значного негативного впливу на довкілля, і повинні визначити процедури для моніторингу значного негативного впливу на довкілля.
Тип параметрів, які підлягають моніторингу, і тривалість моніторингу повинні бути пропорційними характеру, розташуванню та розміру проекту, а також значимості його впливу на довкілля.
Якщо це доцільно, для уникнення дублювання моніторингу можна використовувати наявні механізми моніторингу, які випливають із законодавства Союзу, іншого ніж ця Директива, а також із національного законодавства.
5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган ухвалював будь-які рішення, зазначені в параграфах 1-3, у розумний строк.
6. При ухваленні рішення про надання дозволу на реалізацію компетентний орган повинен переконатися, що мотивований висновок, зазначений у статті l(2)(g)(iv), або будь-яке з рішень, зазначених у параграфі 3 цієї статті, досі актуальні. З цією метою держави-члени можуть встановити строки дії мотивованого висновку, зазначеного у статті l(2)(g)(iv), або будь-якого з рішень, зазначеного в параграфі 3 цієї статті