Європейські телефонні коди доступу
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб код «00» був стандартним міжнародним кодом доступу. Може бути встановлений чи продовжений спеціальний механізм для здійснення викликів між суміжними пунктами розташування через кордон між державами-членами. Кінцеві користувачі у зазначених пунктах повинні бути повністю поінформовані про такий механізм.
2. Юридична особа, заснована в Співтоваристві та призначена Комісією, повинна одноосібно відповідати за управління, включно з присвоєнням номерів, та сприяння розвитку Європейського простору телефонної нумерації (ETNS). Комісія повинна ухвалити необхідні імплементаційні правила.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі підприємства, що надають загальнодоступні послуги телефонного зв’язку, які дозволяють міжнародні виклики, опрацьовували усі дзвінки від/до ETNS за ставками, подібними до тих, що застосовуються до викликів від або до інших держав-членів.»;
18) текст доповнити статтею такого змісту:
« Стаття 27a
Гармонізовані номери для гармонізованих послуг соціального значення, включно з номером гарячої лінії служби розшуку дітей
1. Держави-члени повинні сприяти використанню спеціальних номерів у діапазоні номерів, що починається зі «116», визначеному Рішенням Комісії 2007/116/ЄС від 15 лютого 2007 року про резервування національного діапазону номерів, що починається з «116», для гармонізованих номерів для гармонізованих послуг соціального значення (*). Вони повинні заохочувати надання на своїх територіях послуг, для яких зарезервовані такі номери.
__________
(*) ОВ L 49, 17.02.2007, с. 30.»;
2. Держави-члени повинні забезпечувати максимальні можливості щодо доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю до послуг, що надаються у діапазоні номерів «116». Заходи, вжиті для полегшення доступу кінцевих користувачів з інвалідністю до таких послуг під час подорожей до інших держав-членів, повинні ґрунтуватися на дотриманні відповідних стандартів або специфікацій, оприлюднених згідно зі статтею 17 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).
3. Держави-члени повинні забезпечити належне інформування громадян про існування та використання послуг, що надаються у діапазоні номерів «116», зокрема, за допомогою ініціатив, конкретно спрямованих на осіб, які подорожують між державами-членами.
4. Додатково до заходів загального застосування до всіх номерів в діапазоні «116», впроваджених відповідно до параграфів 1, 2 та 3, держави-члени повинні докладати усіх зусиль для забезпечення доступу громадян до послуг гарячої лінії, на яку повідомляють про випадки зникнення дітей. Ця гаряча лінія повинна бути доступна за номером «116000».
5. Для забезпечення ефективної імплементації діапазону номерів «116», зокрема номеру гарячої лінії розшуку дітей «116000», у державах-членах, включно з доступом для кінцевих користувачів з інвалідністю, які подорожують в інших державах-членах, Комісія після консультацій з BEREC може ухвалити технічні імплементаційні інструменти. Проте, такі технічні імплементаційні інструменти повинні бути ухвалені без обмеження для організації таких служб та не впливати на неї, оскільки знаходяться у виключній компетенції держав-членів.
Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 37(2).
19) Текст статті 28 викласти в такій редакції:
« Стаття 28
Доступ до номерів та послуг
1. У разі, якщо це технічно та економічно здійсненно, та за винятком випадків, коли абонент, якому надходить виклик, обрав з комерційних міркувань обмеження доступу для сторін, які здійснюють виклик, розташованих в певних географічних місцевостях, відповідні держави-члени повинні забезпечувати вжиття відповідними національними органами усіх необхідних заходів, щоб забезпечити кінцевим користувачам можливість:
(a) доступу до користування послугами з використанням негеографічних номерів в межах Співтовариства та їх використання; а також
(b) доступу до всіх номерів, наданих у Співтоваристві, незалежно від технології та пристроїв, що їх використовує оператор, включно з номерами в національних планах нумерації держав-членів, номерами ETNS та Універсальними міжнародними безкоштовними номерами (UIFN).
2. Держави-члени повинні забезпечувати можливість для відповідних органів вимагати від підприємств, що постачають мережі зв’язку загального користування та/або загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, блокувати у конкретних випадках доступ до номерів або послуг, коли це обґрунтовано з причин шахрайства або зловживання, та вимагати, щоб у таких випадках надавачі електронних комунікаційних послуг відмовлялись від відповідних доходів за надання взаємоз’єднання або інших послуг.»;
20) Текст статті 29 викласти в такій редакції:
(a) параграф 1 викласти в такій редакції:
«1. Без обмеження статті 10(2) держави-члени повинні забезпечити національним регуляторним органам можливість вимагати від підприємств, що надають загальнодоступні послуги телефонного зв’язку та/або доступ до комунікаційних мереж загального користування, повністю або частково забезпечувати доступність додаткових допоміжних засобів, наведених у частині B додатка I, за умови технічної здійсненності та економічної доцільності, а також усі або частину допоміжних засобів, наведених у частині A додатка I.»;
(b) параграф 3 видалити;
21) Текст статті 30 викласти в такій редакції:
« Стаття 30
Сприяння зміні надавача послуг
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі абоненти з номерами національного плану телефонної нумерації, які направлять відповідний запит, мали право зберігати свій номер (номери) незалежно від підприємства, що надає послугу згідно з положеннями частини C додатка I.
2. Національні регуляторні органи повинні забезпечувати, щоб ціноутворення між операторами та/або надавачами послуг, пов’язане із наданням послуги перенесення номерів, ґрунтувалося на витратах, та щоб прямі збори з абонентів, якщо такі є, не стримували абонентів від зміни надавача послуг.
3. Національні регуляторні органи не повинні вводити роздрібні тарифи на перенесення номерів у спосіб, який викривлюватиме конкуренцію, як, наприклад, через встановлення спеціальних або єдиних роздрібних тарифів.
4. Перенесення номерів та їх подальша активація повинні здійснюватися в найкоротші терміни. У будь-якому випадку, для абонентів, які уклали угоду про перенесення номера до нового підприємства, такий номер має бути активований протягом одного робочого дня.
Без обмеження першого підпараграфа, компетентні національні органи можуть впровадити загальну процедуру перенесення номерів, враховуючи національні положення договірного права, технічну здійсненність та необхідність підтримувати безперервність обслуговування абонента. У будь-якому випадку, перерва в обслуговуванні під час процедури перенесення не повинна перевищувати одного робочого дня. Компетентні національні органи також, за потреби, повинні враховувати заходи для забезпечення того, щоб абоненти були захищені протягом процедури зміни надавача і не були переключені до іншого надавача послуг всупереч їхній волі.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб були передбачені належні санкції для підприємств, включно із зобов’язанням щодо компенсації абонентам у разі затримки перенесення номера або зловживання, вчиненого ними або в їх інтересах під час перенесення номера.
5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб договори, укладені між споживачами та підприємствами, які надають електронні комунікаційні послуги, не встановлювали в обов’язковому порядку первинний строк дії зобов’язання, який перевищує 24 місяці. Держави-члени також повинні забезпечити, щоб підприємства пропонували користувачам можливість укладати договір з максимальним строком дії 12 місяців.
6. Без обмеження будь-якого мінімального строку дії умов договору, держави-члени повинні забезпечити, щоб умови та процедури розірвання договору не стали стримувальним чинником, що перешкоджатиме зміні надавача послуг.»;
22) Текст статті 31(1) викласти в такій редакції:
«1. Держави-члени можуть накладати обґрунтовані зобов’язання щодо універсальної програмної послуги для трансляції визначених каналів радіо- та телевізійного мовлення і додаткових послуг, зокрема, послуг щодо доступності спеціальних можливостей, що забезпечують кінцевим користувачам з інвалідністю належний доступ, на підприємства під юрисдикцією держав-членів, що надають електронні комунікаційні мережі, використовувані для розповсюдження каналів радіо- або телевізійного мовлення громадськості, у випадках, коли значна кількість кінцевих користувачів таких мереж використовує їх як основний засіб приймання каналів радіо- та телевізійного мовлення. Такі зобов’язання необхідно накладати лише, якщо вони є необхідними для досягнення чітко визначених кожною державою-членом цілей, які становлять загальний інтерес, та є пропорційними і прозорими.
Держави-члени повинні переглядати зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі, щонайпізніше протягом одного року з 25 травня 2011 року за винятком випадків, коли держави-члени здійснили такий перегляд протягом двох попередніх років.
Держави-члени повинні регулярно переглядати зобов’язання щодо універсальної програмної послуги.»;
23) Текст статті 33 викласти в такій редакції:
(a) параграф 1 викласти в такій редакції:
«1. Держави-члени, наскільки це доцільно, повинні забезпечувати врахування національними регуляторними органами позицій кінцевих користувачів, споживачів (включно, зокрема, із споживачами з інвалідністю), виробників, підприємств, які надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, з питань, пов’язаних з усіма правами кінцевих користувачів та споживачів стосовно загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, зокрема, якщо вони мають значний вплив на ринок.
Зокрема, держави-члени повинні забезпечити створення національними регуляторними органами механізму консультацій, який забезпечуватиме, що в їхніх рішеннях з питань, пов’язаних з правами кінцевих користувачів та споживачів щодо загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, належна увага буде приділятися інтересам споживачів у сфері електронних комунікацій.»;
(b) доповнити текст таким параграфом:
«3. Без обмеження національних правил відповідно до права Співтовариства, що сприяють досягненню цілей культурної та медійної політики, таких як культурне та мовне розмаїття і плюралізм засобів масової інформації, національні регуляторні органи та інші відповідні органи можуть сприяти співпраці між підприємствами, що надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, та секторами, зацікавленими у сприянні законному контенту в електронних комунікаційних мережах та послугах. Співпраця може також включати узгодження інформації, що становить публічний інтерес і повинна надаватись відповідно до статті 21(4) і другого підпараграфа статті 20(1).»;
24) Текст статті 34(1) викласти в такій редакції:
«1. Держави-члени повинні забезпечити доступність прозорих, недискримінаційних, простих і недорогих позасудових процедур для розгляду невирішених спорів між споживачами та підприємствами, які надають електронні комунікаційні мережі та/або послуги, що виникають у зв’язку із цією Директивою і стосуються договірних умов та/або виконання договорів щодо постачання зазначених мереж та/або послуг. Держави-члени повинні ухвалити інструменти для забезпечення надання такими процедурами можливості справедливого та швидкого врегулювання спорів, і в обґрунтованих випадках можуть запровадити систему відшкодування та/або компенсації. Такі процедури повинні сприяти неупередженому врегулюванню спорів і не повинні позбавляти споживача правового захисту, передбаченого національним законодавством. Держави-члени можуть поширювати ці зобов’язання на спори, до яких залучені інші кінцеві користувачі.»;
25) Текст статті 35 викласти в такій редакції:
« Стаття 35
Адаптація додатків
Інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви і необхідні для адаптування додатків I, II, III і VI до технологічного розвитку або змін ринкового попиту, повинна ухвалювати Комісія згідно з регуляторною процедурою з ретельним вивченням, зазначеною у статті 37(2).»;
26) Текст статті 36(2) викласти в такій редакції:
«2. Національні регуляторні органи нотифікують Комісію про зобов’язання щодо надання універсальної послуги, накладені на підприємства, визначені як такі, що мають зобов’язання щодо надання універсальної послуги. Комісію невідкладно нотифікують про будь-які зміни, які впливають на такі зобов’язання, або про будь-які зміни у підприємствах, на які впливають положення цієї Директиви.»;
27) Текст статті 37 викласти в такій редакції:
« Стаття 37
Процедура Комітету
1. Комісії допомагає Комітет з питань зв’язку, створений згідно зі статтею 22 Директиви 2002/21/ЄС (Рамкова директива).
2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5a(1)-(4) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС, з урахуванням положень його статті 8.»;
28) Додатки I, II, III замінити текстом, що міститься в додатку I до цієї Директиви, а додаток VI замінити текстом, що міститься в додатку II до цієї Директиви;
29) Додаток VII видалити.