Вимоги щодо захисту коштів
1. Держави-члени повинні вимагати від установ-емітентів електронних грошей забезпечення захисту коштів, отриманих в обмін на випущені електронні гроші, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Директиви 2007/64/ЕС. Кошти, отримані у формі оплати платіжним інструментом, не потребують охорони, поки вони не будуть зараховані на платіжний рахунок установи-емітента електронних грошей або не стануть доступними установі-емітенту електронних грошей в інший спосіб відповідно до вимог щодо часу виконання операції, встановлених Директивою 2007/64/ЕС, у разі необхідності. В будь-якому випадку такі кошти мають бути захищені не пізніше ніж через п'ять робочих днів, як визначено в підпункті 27 статті 4 тієї самої Директиви, після емісії електронних грошей.
2. Для потреб частини 1 забезпечені активи з незначним ризиком - це активи, які підпадають під одну з категорій, встановлених в Таблиці 1 підпункту 14 Додатка 1 до Директиви 2006/49/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року про достатність основного капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ , для яких нарахування на основний капітал для специфічного ризику становлять не більше 1,6%, але за винятком інших позицій, що кваліфікуються, як визначено в підпункті 15 зазначеного Додатка.
Для потреб частини 1 забезпеченими активами з незначним ризиком є також частки в організації колективного інвестування у переказні цінні папери (UCITS), яка здійснює інвестиції виключно в активи, визначені в першій частині.
За виняткових обставин та за умови належного обґрунтування компетентні органи мають право, виходячи з результатів оцінки забезпечення, терміну погашення, вартості або інших складових ризику активів, визначених в першому та другому пунктах, встановити, які з цих активів не є забезпеченими активами з незначним ризиком для потреб параграфу а.
3. Стаття 9 Директиви 2007/64/ЕС повинна застосовуватись до установ-емітентів електронних грошей у разі здійснення ними діяльності, зазначеної в пункті (a) частини 1 статті 6 цієї Директиви, яка не пов'язана з діяльністю з емісії електронних грошей.
4. Для потреб параграфів 1 та 3 держави-члени або їхні компетентні органи влади мають право визначати, відповідно до національного законодавства, який метод установи-емітенти електронних грошей повинні застосовувати для забезпечення захисту коштів.