Вимоги щодо обробки запитів на вторинне використання
1. Органи публічного сектора повинні, якщо можливо і доцільно - за допомогою електронних засобів, обробляти запити на вторинне використання і надавати замовнику доступ до документа для вторинного використання або, якщо необхідна ліцензія, видати ліцензію замовнику протягом розумного строку, що відповідає строкам, встановленим для обробки запитів на доступ до документів.
2. Якщо не передбачено строків або інших правил, що регулюють вчасне надання документів, органи публічного сектора повинні обробити запит і надати документи замовнику для вторинного використання або, якщо необхідна ліцензія, видати ліцензію замовнику протягом строку, що не перевищує 20 робочих днів після отримання запиту. Цей строк може бути подовжений ще на 20 робочих днів у разі великих або складних запитів. У таких випадках протягом трьох тижнів після отримання первісного запиту замовник повинен бути повідомлений про те, що для обробки його запиту необхідно більше часу.
3. У разі негативної відповіді органи публічного сектора повинні повідомити замовника про підстави відмови, передбачені відповідними положеннями чинного у такій державі-члені режиму доступу або положеннями національних нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до цієї Директиви, зокрема пунктів з (a) по (cc) статті 1(2) або статті 3. Якщо негативне рішення ґрунтується на статті 1(2)(b), орган публічного сектора повинен зазначити фізичну або юридичну особу, яка є правовласником, якщо така особа відома, або ліцензіара, від якого орган публічного сектора отримав відповідний матеріал. Бібліотеки, включаючи університетські бібліотеки, музеї та архіви, не зобов’язані зазначати такі відомості.
4. Будь-яке рішення про вторинне використання повинне містити інформацію про засоби правового захисту на випадок, якщо замовник захоче оскаржити це рішення. Засоби правового захисту повинні включати можливість перевірки незалежним компетентним контрольним органом, наприклад національним антимонопольним органом, національним органом з питань доступу до документів або національним судовим органом, рішення якого є зобов’язальним для відповідного органу публічного сектора.
5. Зазначені у статті 1(2)(d), (e) та (f) органи публічного сектора не зобов’язані дотримуватись вимог цієї статті.