Концентрація ризиків
1. Без обмеження секторальних правил додатковий нагляд за концентрацією ризиків у регульованих суб’єктах у складі фінансового конгломерату здійснюють згідно з правилами, встановленими у статті 9(2)-(4), у секції 3 цієї глави та в додатку II.
2. Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів або фінансових холдингових компаній змішаного типу звітувати координатору регулярно та принаймні щорічно про будь-яку значну концентрацію ризиків на рівні фінансового конгломерату згідно з правилами, встановленими в цій статті та в додатку II. Необхідну інформацію подає координатору регульований суб’єкт у розумінні статті 1, який очолює фінансовий конгломерат, або, якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт у розумінні статті 1, фінансова холдингова компанія змішаного типу або регульований суб’єкт у складі фінансового конгломерату, ідентифікований координатором за результатами консультації з іншими відповідними компетентними органами та з фінансовим конгломератом.
Такі концентрації ризиків підлягають наглядовому контролю з боку координатора відповідно до секції 3.
3. До подальшого узгодження законодавства Союзу держави-члени можуть встановлювати кількісні ліміти, дозволяти своїм компетентним органам встановлювати кількісні ліміти або ухвалювати інші наглядові заходи, які би сприяли досягненню цілей додаткового нагляду, стосовно будь-якої концентрації ризиків на рівні фінансового конгломерату.
4. Якщо фінансовий конгломерат очолює фінансова холдингова компанія змішаного типу, секторальні правила стосовно концентрації ризиків найважливішого фінансового сектора у фінансовому конгломераті, якщо такі існують, застосовують до такого сектора в цілому, включно з фінансовою холдинговою компанією змішаного типу.
5. ЄНО повинен через Спільний комітет видати спільні настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно застосування додаткового нагляду за концентрацією ризиків, як передбачено в параграфах 1-4 цієї статті. Для уникнення дублювання такі настанови повинні забезпечити узгодження застосування наглядових інструментів, передбачених у цій статті, із застосуванням статей 106-118 Директиви 2006/48/ЄС та статті 244 Директиви 2009/138/ЄС. Вони повинні видати спеціальні спільні настанови щодо застосування параграфів 1-4 цієї статті до участі у фінансовому конгломераті у випадках, коли положення національного корпоративного права перешкоджають застосуванню статті 14(2) цієї Директиви.