Адресати
Цю Директиву адресовано державам-членам.
ДОДАТОК I
ДОСТАТНІСТЬ КАПІТАЛУ
Розрахунок додаткових вимог до доступності капіталу регульованих осіб у складі фінансового конгломерату, згаданих у статті 6(1), виконують згідно з технічними принципами та з використанням одного з методів, описаних у цьому додатку.
Без обмеження положень наступного параграфа держави-члени повинні дозволити своїм компетентним органам, якщо такі органи приймають на себе роль координатора стосовно конкретного фінансового конгломерату, вирішувати, за результатами консультації з іншими відповідними компетентними органами та самого конгломерату, який метод такий фінансовий конгломерат повинен застосовувати.
Держави-члени можуть вимагати виконання розрахунку за одним конкретним методом із-поміж тих, що описані в цьому додатку, якщо фінансовий конгломерат очолює регульований суб’єкт, який було авторизовано в такій державі-члені. Якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт у розумінні статті 1, держави-члени повинні авторизувати застосування будь-якого з методів, описаних у цьому додатку, крім ситуацій, коли відповідні компетентні органи розташовані в тій самій державі-члені: в такому випадку така держава-член може вимагати застосування одного з методів.
I. Технічні принципи
1. Міра і форма розрахунку додаткових вимог до доступності капіталу
Незалежно від використаного методу, якщо суб’єкт є дочірньою компанією та має дефіцит платоспроможності або, у випадку з нерегульованим суб’єктом фінансового сектора, номінальний дефіцит платоспроможності, потрібно враховувати загальний дефіцит платоспроможності дочірньої компанії. Якщо в такому випадку, на думку координатора, відповідальність материнської компанії, яка володіє часткою капіталу, чітко й недвозначно обмежена такою часткою капіталу, координатор може надати дозвіл враховувати дефіцит платоспроможності дочірньої компанії на пропорційній основі.
Якщо між суб’єктами у фінансовому конгломераті не існує капітальних зв’язків, координатор за результатами консультацій із іншими відповідними компетентними органами повинен визначити, яку пропорційну частку враховувати, беручи до уваги відповідальність, яку створюють існуючі відносини.
2. Інші технічні принципи
Незалежно від використаного методу розрахунку додаткових вимог до достатності капіталу регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату, встановлених у секції II цього додатка, координатор та за необхідності інші причетні компетентні органи повинні забезпечити застосування таких принципів:
(i) багаторазове використання елементів, прийнятних для розрахунку власних коштів на рівні фінансового конгломерату (багаторазовий джиринг), а також будь-яке невідповідне внутрішньогрупове створення власних коштів не повинні бути допущені; щоб забезпечити уникнення багаторазового джирингу та внутрішньогрупового створення власних коштів, компетентні органи повинні застосовувати за аналогією відповідні принципи, встановлені у відповідних секторальних правилах;
(ii) до подальшої гармонізації секторальних правил вимоги до платоспроможності для кожного окремого фінансового сектора, представленого у фінансовому конгломераті, покривають елементи власних коштів згідно з відповідними секторальними правилами; за наявності дефіциту власних коштів на рівні фінансового конгломерату лише елементи власних коштів, які є прийнятними згідно із секторальними правилами кожного із секторів (міжсекторальний капітал), кваліфікують як такі, що підлягають верифікації відповідності додатковим вимогам до платоспроможності;
якщо секторальні правила передбачають ліміти щодо прийнятності певних інструментів власних коштів, які кваліфікують як міжсекторальний капітал, такі ліміти застосовували би mutatis mutandis при розрахунку власних коштів на рівні фінансового конгломерату;
при розрахунку власних коштів на рівні фінансового конгломерату компетентні органи також повинні враховувати ефективність оборотності та доступність власних коштів у різних юридичних осіб у межах групи, беручи до уваги цілі правил щодо достатності капіталу;
якщо, у випадку з нерегульованим суб’єктом фінансового сектора, вимогу до номінальної платоспроможності розраховують відповідно до секції II цього додатка, вимога до номінальної платоспроможності означає вимогу до капіталу, яку такий суб’єкт мав би виконувати згідно з відповідними секторальними правилами таким чином, ніби він є регульованим суб’єктом цього конкретного фінансового сектора; у випадку з компаніями з управління активами вимога до платоспроможності означає вимогу до капіталу, визначену у статті 5a(1)(a) Директиви 85/611/ЄЕС; вимогу до номінальної платоспроможності фінансової холдингової компанії змішаного типу розраховують згідно з секторальними правилами найважливішого фінансового сектора у фінансовому конгломераті.
II. Технічні методи розрахунку
Метод 1: метод «консолідація бухгалтерської звітності»
Розрахунок додаткових вимог до доступності капіталу регульованих осіб у складі фінансового конгломерату виконують на основі консолідованої звітності.
Додаткові вимоги до достатності капіталу повинні бути розраховані як різниця між:
(i) власними коштами фінансового конгломерату, розрахованими на основі консолідованої позиції групи; прийнятними є ті елементи, які кваліфікують згідно з відповідними секторальними правилами;
та
(ii) сумою вимог до платоспроможності для кожного окремого фінансового сектора, представленого у групі; вимоги до платоспроможності для кожного окремого фінансового сектора розраховують згідно з відповідними секторальними правилами.
Згаданими секторальними правилами є, зокрема, глава 3 розділу V Директиви 2000/12/ЄС стосовно кредитних установ, Директива 98/78/ЄС стосовно страхових компаній та Директива 93/6/ЄЕС стосовно кредитних установ та інвестиційних фірм.
У випадку з нерегульованими суб’єктами фінансового сектора, яких не включено до зазначених вище розрахунків вимог до секторальної платоспроможності, розраховують номінальну вимогу до платоспроможності.
Різниця не повинна бути від’ємною величиною.
Метод 2: метод «вирахування та агрегація»
Розрахунок додаткових вимог до доступності капіталу регульованих осіб у складі фінансового конгломерату виконують на основі звітності кожного із суб’єктів у складі групи.
Додаткові вимоги до достатності капіталу повинні бути розраховані як різниця між:
(i) сумою власних коштів кожного регульованого та нерегульованого суб’єкта фінансового сектора у складі фінансового конгломерату; прийнятними є ті елементи, які кваліфікують згідно з відповідними секторальними правилами;
та
(ii) сума
- вимог до платоспроможності для кожного регульованого та нерегульованого суб’єкта фінансового сектора у складі групи; вимоги до платоспроможності розраховують згідно з відповідними секторальними правилами, та
- балансової вартості участі в інших суб’єктах у складі групи.
У випадку з нерегульованими суб’єктами фінансового сектора розраховують номінальну вимогу до платоспроможності. Власні кошти та вимоги до платоспроможності повинні бути враховані з точки зору їхньої пропорційної частки, як передбачено у статті 6(4), та відповідно до секції І цього додатка.
Різниця не повинна бути від’ємною величиною.
Метод 3: комбінований метод
Компетентні органи можуть дозволити комбінувати метод 1 та метод 2.
ДОДАТОК II
ТЕХНІЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ПРО ВНУТРІШНЬОГРУПОВІ ОПЕРАЦІЇ ТА КОНЦЕНТРАЦІЮ РИЗИКІВ
Координатор за результатами консультацій із іншими відповідними компетентними органами повинен визначити тип операцій та ризики, про які регульовані суб’єкти у складі конкретного фінансового конгломерату повинні звітувати відповідно до положень статті 7(2) та статті 8(2) про звітування про внутрішньогрупові операції та концентрацію ризиків. Визначаючи тип операцій і ризиків або надаючи висновок щодо них, координатор та відповідні компетентні органи враховують конкретну групу та структуру управління ризиками фінансового конгломерату. Щоб ідентифікувати значні внутрішньогрупові операції та значну концентрацію ризиків, які підлягають звітуванню згідно з положеннями статей 7 та 8, координатор за результатами консультацій із іншими відповідними компетентними органами та самим конгломератом повинен визначити належні порогові значення на основі регуляторних власних коштів та/або технічних резервів.
При перегляді внутрішньогрупових операцій та концентрації ризиків координатор повинен, зокрема, здійснювати моніторинг можливого ризику ланцюгової реакції у складі фінансового конгломерату, ризику конфлікту інтересів, ризику ухилення від секторальних правил та рівня або обсягу ризиків.
Держави-члени можуть дозволити своїм компетентним органам застосовувати на рівні фінансового конгломерату положення про секторальні правила щодо внутрішньогрупових операцій та концентрацію ризиків, зокрема для уникнення ухилення від секторальних правил.
( - 1 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/83/ЄС від 5 листопада 2002 року про страхування життя (OB L 345, 19.12.2002, с. 1).
( - 2 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів (OB L 145, 30.04.2004, с. 1).
( - 3 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/68/ЄС від 16 листопада 2005 року про перестрахування (OB L 323, 09.12.2005, с. 1).
( - 4 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/48/ЄС від 14 червня 2006 року про започаткування та ведення діяльності кредитних установ (OB L 177, 30.06.2006, с. 1).
( - 5 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно-правових актів і адміністративних положень щодо інститутів колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (OB L 302, 17.11.2009, с. 32).
( - 6 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування (Платоспроможність II) (OB L 335, 17.12.2009, с. 1).
( - 7 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами (OB L 174, 01.07.2011, с. 1).
( - 8 ) OB L 177, 30.06.2006, с. 201.
( - 9 ) OB L 193, 18.07.1983, с. 1.
( - 10 ) OB L 222, 14.08.1978, с. 11.
( - 11 ) OB L 331, 15.12.2010, с. 12.
( - 12 ) OB L 331, 15.12.2010, с. 48.
( - 13 ) OB L 331, 15.12.2010, с. 84.
( - 14 ) OB L 331, 15.12.2010, с. 1.
( - 15 ) OB L 331, 15.12.2010, с. 1.
( *1 ) OB L 228, 16.08.1973, с. 3. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту і Ради 2002/13/ЄС (OB L 77, 20.03.2002, с. 17).
( *2 ) OB L 330, 05.12.1998, с. 1.
( *3 ) OB L 126, 26.05.2000, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2000/28/ЄС (OB L 275, 27.10.2000, с. 37).
( *4 ) OB L 141, 11.06.1993, с. 27. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту і Ради 2000/64/ЄС (OB L 290, 17.11.2000, с. 27).
( *5 ) OB L 141, 11.06.1993, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою Європейського Парламенту і Ради 98/33/ЄС (OB L 204, 21.07.1998, с. 29).
( *6 ) OB L 35, 11.02.2003.
( *7 ) OB L 35, 11.02.2003.
{ Оригінальний текст перекладу }
{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою }