Право на відмову
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачу було надано період тривалістю 14 календарних днів для відмови від договору без штрафних санкцій та без зазначення підстави. Проте цей період продовжується до 30 календарних днів у дистанційних договорах, пов'язаних зі страхуванням життя, що охоплюються Директивою 90/619/ЄЕС, та операціями щодо індивідуальних пенсій.
Період для відмови починається:
- або з дня укладення дистанційного договору, окрім як стосовно зазначеного страхування життя, коли граничний строк починається з моменту інформування споживача про укладення дистанційного договору, або
- з дня отримання споживачем договірних умов та інформації відповідно до статті 5(1) або (2), якщо це стається пізніше дати, вказаної у першому абзаці.
Держави-члени, крім права на відмову, можуть передбачити, щоб можливість примусового виконання договорів, які стосуються інвестиційних послуг, було тимчасово зупинено на відповідний період, передбачений у цьому параграфі.
2. Право на відмову не застосовується до:
(a) фінансових послуг, ціна на які залежить від коливань на фінансовому ринку поза контролем надавача, що можуть виникати протягом періоду відмови, зокрема, послуг, що стосуються:
- іноземної валюти,
- інструментів грошового ринку,
- обігових цінних паперів,
- паїв в компаніях колективного інвестування,
- ф’ючерсних контрактів, у тому числі еквівалентних розрахункових інструментів.
- угод про форвардну відсоткову ставку (FRA),
- свопів відсоткових ставок, валютних свопів та свопів акцій,
- опціонів на придбання або розпорядження будь-якими інструментами, зазначеними у цьому пункті, у тому числі еквівалентними розрахунковими інструментами. Ця категорія включає, зокрема, опціони на валюту та на відсоткові ставки;
(b) полісів страхування подорожуючих за кордон і страхування багажу або аналогічних короткострокових страхових полісів зі строком дії менше місяця;
(c) договорів, виконання яких повністю завершено обома сторонами за прямим запитом споживача до здійснення споживачем його права на відмову.
3. Держави-члени можуть передбачити, що право на відмову не застосовуватиметься до:
(a) будь-якого кредиту, початково призначеного для придбання або збереження прав власності на землю або на будівлю, яку вже побудували або планують побудувати, або для ремонту чи покращення будівлі, або
(b) будь-якого кредиту, забезпеченого або заставою на нерухоме майно, або правом стосовно нерухомого майна, або
(c) заяв споживачів, які користуються послугами посадової особи, за умови, що така посадова особа підтверджує, що споживачу гарантуються права згідно зі статтею 5(1).
Цей параграф не обмежує право на час для роздумів на користь споживачів, які є резидентами у таких державах-членах, в яких воно існує, на момент ухвалення цієї Директиви.
4. Держави-члени, які користуються можливістю, визначеною у параграфі 3, повідомляють про це Комісію.
5. Комісія повинна надати інформацію, повідомлену державами-членами, Європейському Парламенту і Раді, а також повинна забезпечити її доступність для споживачів і надавачів, які її запитують.
6. Якщо споживач здійснює своє право на відмову, він повинен, до закінчення відповідного кінцевого строку, повідомити про це відповідно до практичних вказівок, наданих йому згідно зі статтею 3(1)(3)(d), у спосіб, що може бути підтверджений відповідно до національного права. Кінцевий строк вважатиметься дотриманим, якщо повідомлення, у разі його надання у паперовій формі або на іншому довговічному носії, наявному та доступному для одержувача, відправлене до закінчення кінцевого строку.
7. Ця стаття не застосовується до кредитних договорів, анульованих за умовами статті 6(4) Директиви 97/7/ЄС або статті 7 Директиви Європейського Парламенту і Ради 94/47/ЄС від 26 жовтня 1994 року про захист покупців у певних сферах укладення контрактів, що стосуються купівлі права на використання нерухомості на тимчасовій основі ( - 4).
Якщо до дистанційного договору стосовно певної фінансової послуги додано інший дистанційний договір стосовно послуг, що надаються надавачем або третьою особою на підставі угоди між третьою особою та надавачем, такий додатковий дистанційний договір анулюється, без жодних штрафних санкцій, якщо споживач здійснює своє право на відмову, як передбачено у статті 6(1).
8. Положення цієї статті не обмежують законів та підзаконних нормативно-правових актів держав-членів. які регулюють анулювання або розірвання або незастосовність дистанційного договору або права споживача на виконання його договірних зобов'язань до настання строку, встановленого у дистанційному договорі. Зазначене застосовується незалежно від умов і правових наслідків анулювання договору.