1. Для цілей цієї Директиви, та зокрема її статті 6, компетентні органи держав-членів повинні мати право вживати, inter alia , заходів, наведених у підпараграфі (a), та у відповідних випадках заходів згідно з підпараграфами (b)-(f) нижче:
(a) для будь-якого продукту:
(i) організовувати відповідні перевірки його характеристик у частині безпечності навіть після введення в обіг як безпечного в достатньому обсязі, і також до кінцевого етапу використання чи споживання;
(ii) вимагати від усіх залучених сторін усієї необхідної інформації;
(iii) відбирати вибірку продуктів та проводити перевірку їхньої безпечності;
(b) для будь-якого продукту, що може становити ризики у певних умовах:
(i) вимагати, щоб його було введено в обіг із відповідним попередженням про ризики, які він може становити; таке марковання повинно бути чітко сформульоване та легко зрозуміле, викладене офіційними мовами держави-члена, у якій такий продукт вводиться в обіг;
(ii) встановити, що передумовою реалізації продукту є його безпечність;
(c) для будь-якого продукту, що може становити ризики для певних осіб:
наказати, щоб для таких осіб надавалося своєчасне попередження про ризик у відповідній формі, включно з публікацією спеціальних попереджень;
(d) для будь-якого продукту, що може бути небезпечним:
на період, необхідний для проведення різних випробувань, перевірок і контролю безпечності, тимчасово заборонити його постачання, пропонування до постачання чи демонстрування;
(e) для будь-якого небезпечного продукту:
заборонити його реалізацію та запровадити супровідні заходи, необхідні для забезпечення дотримання заборони;
(f) для будь-якого небезпечного продукту, що вже введений в обіг:
(i) наказати чи організувати його фактичне і негайне вилучення з обігу, та попередити споживачів про ризики, які він становить;
(ii) наказати чи скоординувати або, у відповідних випадках, організувати спільно з виробниками і розповсюджувачами його відкликання від споживачів, а також його подальше знищення у придатних умовах.
2. Коли компетентні органи держав-членів вживають заходів, які передбачені у параграфі 1, та особливо у підпараграфах (d)-(f), вони повинні діяти відповідно до Договору, зокрема його статей 28 і 30, у такий спосіб, щоб реалізація таких заходів відбувалася пропорційно серйозності ризику та з належним урахуванням принципу перестороги.
У цьому контексті вони повинні заохочувати і стимулювати добровільні дії виробників і розповсюджувачів відповідно до обов’язків, покладених на них цією Директивою, та особливо її главою III, зокрема, шляхом розробки кодексів належної практики, за потреби.
У разі необхідності вони повинні організувати проведення чи наказати виконання заходів, передбачених у параграфі 1(f), якщо заходи, вжиті виробниками чи розповсюджувачами на виконання своїх обов’язків, є незадовільними чи недостатніми. Відкликання повинно відбуватися як крайня міра. Відкликання може здійснюватися у відповідних державах-членах у рамках кодексів належної практики, якщо такі кодекси існують.
3. У випадку продуктів, що становлять серйозний ризик, компетентні органи вживають з належною оперативністю відповідних заходів, зазначених у параграфі 1(b)-(f). Держави-члени визначають наявність серйозного ризику, оцінюючи кожний окремий випадок по суті та беручи до уваги настанови, про які йдеться у пункті 8 додатка II.
4. Заходи, яких компетентні органи планують вживати згідно з цією статтею, залежно від випадку спрямовані на:
(a) виробника;
(b) розповсюджувача в рамках його відповідної діяльності, та зокрема сторони, відповідальної за перший етап розповсюдження на національному ринку;
(c) у відповідних випадках будь-якої іншої особи з урахуванням співпраці в рамках дій, спрямованих на уникнення ризиків, що виникають у зв’язку з продуктом.