ДОДАТОК III
ЗАХОДИ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВКЛЮЧИТИ ДО ПРОГРАМИ ДІЙ, ЯК ЗАЗНАЧЕНО У СТАТТІ 5 (4) (a)
1. Заходи повинні містити правила стосовно:
1. періодів, в які внесення в ґрунт певних типів добрива заборонено;
2. місткість резервуарів для зберігання гною; ця місткість повинна перевищувати необхідну для зберігання протягом всього найдовшого періоду, під час якого внесення його в ґрунт у вразливих зонах забороняється, крім випадків, коли компетентному органу може бути продемонстрована наявність можливості утилізації будь-якої кількості гною, що перевищує фактичну місткість зберігання, безпечним для довкілля способом;
3. обмеження внесення в ґрунт добрив, що відповідає належній сільськогосподарській практиці та враховує характеристики конкретної вразливої зони, зокрема:
(a) характеристики ґрунту, тип ґрунту та ухил;
(b) кліматичні умови, кількість атмосферних опадів та зрошення;
(c) землекористування та сільськогосподарські практики, включаючи системи сівозмін;
і базуватися на балансі між:
(i) прогнозованою потребою сільськогосподарських культур в азоті,
та
(ii) постачанням азоту рослинам з ґрунту та від внесених добрив, виходячи з:
- кількості азоту, присутнього в ґрунті на момент, коли культура починає використовувати його у значній мірі (нереалізована кількість наприкінці зими),
- постачання азоту через наявну мінералізацію резервів органічного азоту в ґрунті,
- враховано сполук азоту з гною,
- враховано сполук азоту з мінеральних та інших добрив.
2. Ці заходи забезпечуватимуть те, що кількість гною, яка вноситиметься в ґрунт щороку, у тому числі самими тваринами, не перевищуватиме визначену кількість на гектар для кожної ферми або тваринницької одиниці.
Визначена кількість на гектар - це кількість гною, яка містить 170 кілограм азоту. Проте:
(a) для програми дій на перші чотири роки держави-члени можуть дозволити внесення кількості гною, яка містить до 210 кілограм азоту;
(b) під час та після першої чотирирічної програми дій держави-члени можуть встановити значення для кількості гною, відмінні від вказаних вище. Ці значення повинні встановлюватися таким чином, щоб не заважати досягненню цілей, встановлених у статті 1, та повинні бути обґрунтовані об’єктивними критеріями, наприклад:
- довгі періоди дозрівання,
- сільськогосподарські культури, які вбирають значну кількість азоту,
- велика кількість фактичних опадів у вразливій зоні,
- ґрунти з надзвичайно високими денітрифікаційними властивостями.
Якщо держава-член встановлює інші значення у відповідності з підпунктом (b) другого підпараграфа, вона повинна проінформувати про це Комісію, яка розгляне обґрунтування згідно з регуляторною процедурою, зазначеною у статті 9(2).
3. Держави-члени можуть обчислювати кількості, зазначені у параграфі 2, на основі чисельності поголів’я худоби.
4. Держави-члени повинні інформувати Комісію про порядок застосування положень параграфа 2. В світлі отриманої інформації Комісія може, якщо вважатиме за необхідне, подати до Ради відповідні пропозиції згідно з вимогами статті 11.