Служби захисту та запобігання
1. Не обмежуючи обов’язків зазначених в статтях 5 та 6, працедавець призначає одного або декількох працівників, які будуть займатись діяльністю, пов’язаною з захистом від ризиків та запобіганням професійним ризикам на підприємствах та/або в установах.
2. Призначені працівники не можуть бути поставлені у несприятливе становище через їхнюдіяльністю, пов’язану із захистом від ризиків та запобіганням професійним ризикам.
Призначеним працівникам необхідно забезпечити достатньо часу для того, щоб вони мали можливість виконувати свої обов’язки, що виникають на підставі цієї Директиви.
3. Якщо такі захисні та запобіжні заходи не можуть бути організовані внаслідок відсутностікомпетентного персоналу на підприємстві та/або в установі, працедавець повинен залучити компетентні зовнішні служби або компетентних зовнішніх осіб.
4. У випадку, коли працедавець залучає такі служби або таких осіб, він повинен поінформуватиїх про фактори, щодо яких відомо або є припущення про їхній вплив на безпеку та здоров’я працівників, а також вони повинні мати доступ до інформації, зазначеної в статті 10(2).
5. В всіх випадках:
- призначені працівники повинні мати необхідні здібності та необхідні можливості,
- зовнішні служби або особи, які надають консультації, повинні мати необхідні професійні навички, а також необхідні персональні та професійні можливості, та
- кількість призначених працівників та зовнішніх служб або осіб, які надають консультації, повинна бути достатньою для того, щоб займатись організацією захисних та запобіжних заходів, з урахуванням розміру підприємства та/або установи та/або загроз для працівників та поширення таких загроз по підприємству та/або установі.
6. Відповідальність за захист від ризиків для здоров’я та безпеки та запобігання ним, що єпредметом цієї статті, покладається на одного або декількох працівників, одну службу або окремі служби, незалежно від того чи є ці служби внутрішніми або зовнішніми для підприємства та/або установи.
В разі необхідності працівник(и) або агенція(ї) повинні співпрацювати.
7. Держави-члени можуть визначати з урахуванням характеру напрямів діяльності та розмірупідприємств, категорії підприємств, на яких працедавець, за умови його компетентності, може самостійно нести відповідальність за заходи, зазначені в параграфі 1.
8. Держави-члени визначають необхідні повноваження та професійні навички, зазначені в параграфі 5.
Вони можуть визначити достатню кількість, зазначену в параграфі 5.