1. Держави-члени повинні:
(a) забезпечити те, щоб особи, які пропонують кредит або влаштувати кредитні угоди мали офіційний дозвіл на таку діяльність або безпосередньо або як постачальники товарів та послуг; або
(b) забезпечити те, що діяльність осіб, які займаються наданням кредитів або влаштуванням кредитних угод, повинна бути під контролем і наглядом установи або офіційного органу; або
(c) сприяти створенню відповідних органів, які б отримували скарги щодо кредитних угод або умов кредиту, та надавали відповідну інформацію та поради щодо них споживачам.
2. Держави-члени можуть передбачити, що дозвіл, про який йдеться в пункті 1 (a), не є обов'язковим, якщо особи, які пропонують послуги з надання кредитів або влаштування кредитних угод, відповідають визначенню, що міститься в статті 1 першої Директиви Ради від 12 грудня 1977 року про координацію законів, правил та адміністративних положень щодо ведення бізнесу кредитних установ ( 994_297 ) та мають дозвіл у відповідності з положеннями цієї Директиви.
Якщо особи, які надають кредит або влаштовують кредитну угоду, мали спеціальні дозволи - як передбачено положеннями пункту 1 (a), так і положеннями вищезгаданої Директиви, але останній дозвіл згодом було скасовано, компетентний орган, відповідальний за видачу конкретного дозволу на надання кредиту відповідно до пункту 1 (a), повинен бути поінформований про це і має прийняти рішення щодо можливості відповідних осіб продовжувати надавати кредит або влаштовувати кредитні угоди, або щодо необхідності скасувати такий спеціальний дозвіл, наданий відповідно до пункту 1 (a).