1. Частково обмежуючи статті 2 (2), (3), 4 та 5 (2), але не завдаючи шкоди іншим положенням, які містяться у статтях 2, 3 та 5, будь-яка приватна особа, яка в порядку успадкування (causa mortis) одержала право власності або право володіння майном у якості власника-бенефіціарія відносно власності померлої особи, яка (власність) розташована у державі-члені, підлягає звільненню від податків, про яке йдеться у статті 1, під час ввезення такої власності до іншої держави-члена, де він проживає, за умови, що:
(a) така особа представляє компетентним органам такої держави-члена декларацію, видану нотаріусом або іншим компетентним органом держави-члена, з якої вивозиться така власність, про те, що власність, яку він ввозить, було отримано ним у спадщину;
(b) власність ввозиться не пізніше, ніж через два роки після дати, коли така особа вступила у володіння власністю.