1. Норми викиду, встановлені державними органами влади відповідно до статті 3, повинні визначати:
а) максимальну допустиму концентрацію певної речовини у викидах. У разі розчинення гранична величина, передбачена пунктом (а) частини 1 статті 6, залежить від фактору розчинності;
b) Максимальну допустиму величину певної речовини у викидах протягом одного або декількох визначених періодів. У разі необхідності ця максимальна величина може також виражатися в одиниці ваги забруднювача на одиницю елементу, що характеризує забруднювальну активність (наприклад, одиниця ваги на сировину або на одиницю продукту).
2. У разі необхідності в кожному дозволі компетентний орган влади держави-члена, про яку йдеться, може закріпити більш вимогливі норми викиду, ніж ті, що випливають із застосування граничних величин, встановлених Радою відповідно до статті 6, беручи до уваги, зокрема, токсичність, стійкість і біонакопичення певної речовини у середовищі, куди здійснюється викид.
3. Якщо особа, що створює відходи, заявить про свою неможливість дотримуватись норми викиду або якщо повноважний орган влади держави-члена доведе таку неможливість, у дозволі повинно бути відмовлено.
4. У разі недотримання норм викиду, повноважний орган державної влади повинен ухвалити усі необхідні заходи для виконання умов надання дозволу, а у разі необхідності, для заборони викиду.
-----------