Нотифікація
1. Держави-члени забезпечують, щоб всі обґрунтовані практики, у тому числі визначені в статті 23, підлягали нотифікації. Нотифікацію здійснюють до початку практики або, для існуючих практик, якнайшвидше після того, як ця вимога стане застосовною. Для практик, що підлягають нотифікації, держави-члени визначають інформацію, яку необхідно надавати у зв’язку з нотифікацією. Якщо подають заявку на отримання дозволу, окрема нотифікація не потрібна.
До практик може не застосовуватися вимога щодо нотифікації, як зазначено в статті 26.
2. Держави-члени забезпечують, щоб робочі місця, зазначені у статті 54(3), та ситуації існуючого опромінення, якими управляють як ситуацією планового опромінення, як це зазначено в статті 100(3), підлягали нотифікації.
3. Незважаючи на критерії незастосування, встановлені у статті 26, у ситуаціях, що визначені державами-членами, де існує загроза того, що практика, визначена згідно зі статтею 23, може призвести до наявності природних радіонуклідів у воді, що ймовірно вплине на якість постачання питної води або на будь-які інші шляхи опромінення таким чином, що це становитиме загрозу з точки зору радіаційного захисту, компетентний орган може вимагати, щоб така практика підлягала нотифікації.
4. Діяльність людини, пов’язана з радіоактивно забрудненими матеріалами, що з’являються внаслідок дозволених викидів, або матеріалами, звільненими від регулятивного контролю згідно зі статтею 30, не повинна управлятися як ситуація планового опромінення, а отже не підлягає нотифікації.