Практики, пов’язані зі споживчими продуктами
1. Держави-члени вимагають від будь-якого підприємства, що має намір виготовляти або ввозити споживчий продукт, використання якого за призначенням, напевно, буде новим класом або типом практики, надавати компетентному органу всю необхідну інформацію, у тому числі зазначену в додатку IV, секції А, щоб уможливити дотримання вимоги щодо обґрунтування згідно зі статтею 19(1).
2. На підставі оцінки цієї інформації, держави-члени забезпечують, щоб компетентний орган, як це окреслено в додатку IV, секції В, вирішив, чи є використання споживчого продукту за призначенням обґрунтованим.
3. Без обмеження параграфа 1, держави-члени забезпечують, щоб компетентний орган, який отримав інформацію відповідно до згаданого параграфа, повідомив контактні центри компетентних органів інших держав-членів про її отримання та, на запит, про своє рішення та підстави для такого рішення.
4. Держави-члени забороняють продаж або надання доступу для населення до споживчих продуктів, якщо їх використання за призначенням не є обґрунтованим, або воно не відповідало б критеріям звільнення від нотифікації згідно зі статтею 26.