Розкриття інформації та документів
1. Інформація, якою обмінюються між державами-членами в будь-якій формі згідно із цією Директивою, підпадає під дію обов’язку щодо збереження службової таємниці та захисту, який поширюється на подібну інформацію згідно з національним правом держави-члена, що її отримала. Така інформація може використовуватися для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держав-членів про податки, зазначені у статті 2.
Така інформація також може використовуватися для обчислення та забезпечення стягнення інших податків і мит, які підпадають під дію статті 2 Директиви Ради 2010/24/ЄС від 16 березня 2010 року про взаємну допомогу у задоволенні претензій, що стосуються податків, мит та інших інструментів ( - 3), або для обчислення та забезпечення стягнення внесків на обов’язкове соціальне страхування.
Крім того, вона може використовуватися у зв’язку із судовими та адміністративними провадженнями, які можуть передбачати санкції і які ініційовані в результаті порушень податкового права, без обмеження загальних правил і положень, які регулюють права відповідачів і свідків у таких провадженнях.
2. З дозволу компетентного органу держави-члена, що повідомляє інформацію згідно із цією Директивою, і тільки в обсязі, дозволеному відповідно до законодавства держави-члена компетентного органу, що отримує інформацію, інформація та документи, отримані згідно із цією Директивою, можуть використовуватися для інших цілей, ніж ті, що зазначені в параграфі 1. Такий дозвіл надається, якщо інформація може використовуватися для подібних цілей в державі-члені компетентного органу, що повідомляє інформацію.
3. Якщо компетентний орган держави-члена вважає, що інформація, яку він отримав від компетентного органу іншої держави-члена, може бути корисною для цілей, зазначених у параграфі 1, для компетентного органу третьої держави-члена, він може передати таку інформацію останньому за умови, що така передача відповідає правилам і процедурам, встановленим у цій Директиві. Він повинен повідомити компетентний орган держави-члена, з якої походить інформація, про свій намір поділитися такою інформацією з третьою державою-членом. Держава-член походження інформації може висунути заперечення проти такого обміну інформацією протягом 10 робочих днів із моменту отримання повідомлення від держави-члена, що має намір поділитися інформацією.
4. Дозвіл на використання інформації відповідно до параграфа 2, яка була передана відповідно до параграфа 3, може бути наданий тільки компетентним органом держави-члена, з якої походить інформація.
5. Інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи або їх засвідчені копії чи витяги з них, отримані запитаним органом і передані органу, що запитує, згідно із цією Директивою, можуть використовуватися як докази компетентними органами держави-члена, що запитує, на тих самих підставах, що й подібна інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи, надані органом такої держави-члена.
6. Незважаючи на параграфи 1-4 цієї статті, інформація, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, повинна використовуватися для цілей оцінювання високорівневих ризиків трансфертного ціноутворення та інших ризиків, пов’язаних із розмиванням бази оподаткування та виведенням прибутків з-під оподаткування, у тому числі для оцінювання ризику недотримання учасниками групи БНП застосовних правил трансфертного ціноутворення, а також, у відповідних випадках, для економічного та статистичного аналізу. Коригування трансферного ціноутворення податковими органами держави-члена, що отримує, не повинне ґрунтуватися на інформації, якою обмінюються відповідно до статті 8aa. Незважаючи на викладене вище, не забороняється використовувати інформацію, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, як основу для подальших розслідувань стосовно механізмів трансфертного ціноутворення групи БНП або інших податкових питань у ході податкової перевірки та, як наслідок, для здійснення відповідних коригувань оподатковуваного доходу конституентного суб’єкта.