1. Рахунки, що пересилаються або надаються електронними засобами, приймаються Державами-членами, якщо автентичність походження та цілісність їхнього змісту гарантуються одним із зазначених нижче методів:
(a) просунутим електронним підписом згідно з визначенням підпункту (2) Статті 2 Директиви 1999/93/ЄС Європейського Парламенту та Ради ( 994_240 ) від 13 грудня 1999 року про структуру Співтовариства для електронних підписів(10);
---------------
(10) OB L, 19.1.2000, C. 12.
(b) шляхом електронного обміну даними (EDI), визначеного у Статті 2 Рекомендації Комісії 1994/820/ЄС від 19 жовтня 1994 року про юридичні аспекти електронного обміну даними, якщо угода, яка стосується обміну, передбачає використання процедур, котрі гарантують автентичність походження й цілісність даних.
Водночас, рахунки можуть пересилатися або надаватися іншими електронними засобами за умови їхньої прийнятності для відповідних Держав-членів.
2. У цілях підпункту (a) першого пункту частини 1, Держави-члени можуть також вимагати того, щоб просунутий електронний підпис базувався на кваліфікованому сертифікаті й був сформований пристроєм формування захищених підписів згідно з визначеннями підпунктів (6) та (10) Статті 2 Директиви 1999/93/ЄС ( 994_240 ).
3. У цілях підпункту (b) першого пункту частини 1 Держави-члени можуть вимагати відправлення додаткового зведеного документу на папері на умовах, визначених ними.