1. Держави-члени дозволяють оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру в будь-якому з таких випадків:
- параграф 3(a), третій підпараграф, перше та друге речення
(a) якщо сума рахунку не перевищує 100 євро або еквівалент у національній валюті;
(b) якщо виставлений рахунок-фактура є документом або повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219.
2. Держави-члени не повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру, якщо рахунки-фактури повинні бути виставлені відповідно до пунктів (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи надання послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок у такій державі-члені не втручається в постачання товарів або надання послуг у розумінні статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або послуги.