1. У цій Директиві «комерційне використання» означає використання суб’єктом господарювання, визначеним відповідно до параграфа 2, який здійснює у будь-якому місці незалежну діяльність із постачання товарів та надання послуг, незалежно від того, якою є мета або результат такої господарської діяльності.
До господарської діяльності входить будь-яка діяльність виробників, торговців та осіб, що надають послуги, включаючи гірничодобувну та сільськогосподарську діяльність, а також професійну діяльність.
Держави, регіональні та місцеві органи влади та інші органи, що регулюються публічним правом, не повинні вважатися суб’єктами господарювання стосовно видів діяльності чи операцій, у яких вони беруть участь як публічні органи. Однак якщо вони беруть участь у таких видах діяльності або операціях, вони повинні вважатися суб’єктами господарювання стосовно таких видів діяльності або операцій у випадках, коли поводження з ними як із суб’єктами господарювання призведе до суттєвих викривлень конкуренції.
2. Стосовно цієї Директиви, суб’єкт господарювання не може вважатися меншими, ніж частина підприємства або юридичний суб’єкт, що з організаційної точки зору є незалежним бізнесом, який як суб’єкт спроможний функціонувати самостійно за рахунок власних засобів.
3. Якщо виникає змішане використання, оподаткування застосовують пропорційно до кожного типу використання, хоча у випадках, коли комерційне чи некомерційне використання має незначну частку, ним може бути знехтувано.
4. Держави-члени можуть обмежити сферу застосування зниженого рівня оподаткування для комерційного використання.