Адресати
Цю Директиву адресовано державам-членам.
ДОДАТОК I
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ВСІХ КЛАСІВ ПОЛІГОНІВ ВІДХОДІВ
1. Місце розташування
1.1. При виборі місця розташування полігона повинні бути враховані вимоги стосовно:
(a) відстаней від межі ділянки до житлових і рекреаційних зон, водотоків, водойм та інших сільськогосподарських або міських об’єктів;
(b) наявності підземних вод, прибережних вод чи природоохоронних зон на території;
(c) геологічних і гідрогеологічних умов території;
(d) ризику затоплення, просідання ґрунту, зсувів чи лавин на ділянці;
(e) охорони природи чи культурної спадщини території.
1.2. Полігон відходів може бути дозволений, лише якщо характеристики ділянки стосовно згаданих вище вимог, чи коригувальні заходи, які слід здійснити, вказують на те, що полігон не становить серйозної екологічної загрози.
2. Контроль вод та поводження з фільтратом
Стосовно характеристик полігона та метеорологічних умов, повинні вживатися належні заходи для:
- контролю води, що потрапляє у тіло полігона внаслідок атмосферних опадів,
- запобігання потраплянню поверхневих і підземних вод у захоронені відходи,
- збирання забрудненої води і фільтрату. Якщо оцінка, базована на розгляді місця розташування полігона та відходів, які він прийматиме, показує, що полігон не становить потенційної загрози для довкілля, компетентний орган може вирішити, що це положення не застосовується,
- очищення забрудненої води і фільтрату, зібраних з полігона, до відповідного стандарту, що вимагається для їх відведення.
Зазначені вище положення можуть не застосовуватися до полігонів для інертних відходів.
3. Захист ґрунту і вод
3.1. Полігон повинен бути розташований і спроектований таким чином, щоб відповідати необхідним умовам для запобігання забрудненню ґрунту, підземних чи поверхневих вод та забезпечення ефективного збирання фільтрату, відповідно до вимог секції 2. Захист ґрунту, підземних і поверхневих вод повинен забезпечуватись комбінацією геологічного бар’єра і протифільтраційного екрана основи полігона на етапі експлуатації/в активній фазі, та комбінацією геологічного бар’єра і протифільтраційного екрана поверхні полігона в пасивній фазі/після закриття.
3.2. Геологічний бар’єр визначається геологічними і гідрогеологічними умовами нижче і в безпосередній близькості від місця захоронення відходів, які забезпечують достатню утримувальну здатність, щоб запобігти потенційним ризикам для ґрунту і підземних вод.
Основа і сторони полігона повинні складатися з шару мінерального ґрунту, який відповідає вимогам щодо коефіцієнта фільтрації і товщини, що з точки зору захисту ґрунту, підземних і поверхневих вод забезпечує комбінований ефект, принаймні еквівалентний таким вимогам:
- полігон для небезпечних відходів, K ≤ 1,0 * 10 -9 м/с; товщина ≥ 5 м,
- полігон для відходів, що не є небезпечними, K ≤ 1,0 * 10 -9 м/с; товщина ≥ 1 м,
- полігон для інертних відходів. K ≤ 1,0 * 10 -7 м/с; товщина ≥ 1 м,
м/с: метри в секунду.
Якщо природний геологічний бар’єр не відповідає вищевказаним умовам, він може бути доповнений штучно і посилений іншими засобами, що забезпечують рівноцінний захист. Штучно створений геологічний бар’єр повинен мати товщину не менше 0,5 метра.
3.3. Щоб забезпечити зведення до мінімуму накопичення фільтрату в основі полігона, на додаток до описаного вище геологічного бар’єра, повинна бути передбачена система збирання фільтрату та система защільнення відповідно до таких принципів:
Збирання фільтрату та защільнення основи
Категорія полігона
для відходів, що не є небезпечними
для небезпечних відходів
Штучний протифільтраційний екран
вимагається
вимагається
Дренажний шар ≥ 0,5 м
вимагається
вимагається
Держави-члени можуть встановлювати загальні або спеціальні вимоги до полігонів інертних відходів та до характеристик згаданих вище технічних засобів.
Якщо компетентний орган, після розгляду потенційних небезпек для навколишнього середовища, вважає, що запобігання утворенню фільтрату є необхідним, може бути рекомендовано защільнення поверхні полігона. Рекомендації щодо защільнення поверхні є такими:
Категорія полігона
для відходів, що не є небезпечними
для небезпечних відходів
Газовий дренажний шар
вимагається
не вимагається
Штучний протифільтраційний екран
не вимагається
вимагається
Непроникний мінеральний шар
вимагається
вимагається
Дренажний шар > 0,5 м
вимагається
вимагається
Верхній шар ґрунту > 1 м
вимагається
вимагається.
3.4. Якщо, на основі оцінення екологічних ризиків з урахуванням, зокрема положень Директиви 80/68/ЄЕС ( - 7), компетентний орган вирішив, відповідно до секції 2 («Контроль вод та поводження з фільтратом»), що збирання та оброблення фільтрату не є необхідним, або якщо було встановлено, що полігон не становить потенційної небезпеки для ґрунту, підземних чи поверхневих вод, вимоги параграфів 3.2 і 3.3 можуть бути відповідно пом’якшені. У випадку полігонів інертних відходів, такі вимоги можуть бути адаптовані згідно з національним законодавством.
4. Контроль газу
4.1. Належні заходи повинно бути вжиті для того, щоб контролювати накопичення та міграцію звалищного газу (додаток III).
4.2. Звалищний газ повинен збиратися на всіх полігонах, які приймають біорозкладні відходи, а також оброблятися та використовуватися. Якщо зібраний газ не може бути використаний для вироблення енергії, він повинен бути спалений.
4.3. Збирання, оброблення і використання звалищного газу, згідно з параграфом 4.2, повинно здійснюватися у спосіб, що мінімізує шкоду для довкілля чи погіршення його стану, а також ризик для здоров’я людини.
5. Незручності та небезпеки
Належні заходи повинно бути вжиті для того, щоб мінімізувати незручності та небезпеки, пов’язані з полігоном відходів, зокрема через:
- викиди запахів і пилу,
- матеріали, що переносяться вітром,
- шум і рух транспорту,
- птахів, шкідників і комах,
- сполуки і аерозолі,
- пожежі.
Полігон повинен бути обладнаний таким чином, щоб бруд, що утворюється на ділянці, не поширювався на дороги загального користування та прилеглі землі.
6. Стабільність
Складування відходів на ділянці необхідно здійснювати у такий спосіб, щоб забезпечити стабільність маси відходів і пов’язаних структур, особливо стосовно уникнення їх зсування. Якщо встановлено штучний бар’єр, необхідно переконатися, що геологічна основа, з урахуванням морфології полігона, є достатньо стабільною, щоб запобігти просіданню, що може спричинити ушкодження бар’єра.
7. Огороджувальні бар’єри
Полігон повинен бути надійно охороненим від вільного доступу на ділянку. Ворота повинні бути замкнені у позаробочий час. Система контролю та доступу до кожного об’єкта повинна передбачати програму заходів для виявлення та попередження несанкціонованого скидання відходів на об’єктах полігона.
8. Тимчасове зберігання металічної ртуті
Для цілей тимчасового зберігання металічної ртуті строком більше ніж 1 рік застосовуються такі вимоги:
- Металічна ртуть повинна зберігатися окремо від інших відходів.
- Контейнери повинні зберігатися у колекторах із належним покриттям без тріщин і пошкоджень, непроникних для металічної ртуті та з місткістю, достатньою для утримування кількості складованої ртуті.
- Сховище повинно бути улаштоване інженерними або природними бар’єрами, які забезпечують належний захист навколишнього середовища від викидів ртуті та місткість, достатню для утримування загальної кількості складованої ртуті.
- Підлога сховища повинна бути покрита стійким до впливу ртуті защільнювальним матеріалом. Повинен бути передбачений нахил зі збиральним резервуаром.
- Сховище повинно бути обладнане протипожежною системою.
- Розміщення у сховищі повинно бути організоване у спосіб, що забезпечує легке виймання всіх контейнерів.
ДОДАТОК II
КРИТЕРІЇ ТА ПРОЦЕДУРИ ПРИЙМАННЯ ВІДХОДІВ
1. Вступ
У цьому додатку сформульовано:
- загальні принципи приймання відходів на різні класи полігонів. Майбутня процедура класифікування відходів повинна ґрунтуватися на цих принципах,
- настанови щодо попередніх процедур приймання відходів, якими необхідно керуватися до розроблення єдиної класифікації відходів і процедури приймання. Ця процедура, разом із відповідними процедурами відбирання проб, буде розроблена технічним комітетом, про який йдеться у статті 16 цієї Директиви. Технічний комітет повинен розробити критерії, яким повинні відповідати деякі небезпечні відходи для того, щоб вони підлягали прийманню на полігони для відходів, що не є небезпечними. Ці критерії повинні враховувати, зокрема, коротко-, середньо- та довгострокову поведінку таких відходів з точки зору утворення фільтрату. Ці критерії повинні бути розроблені протягом двох років з моменту набуття чинності цією Директивою. Технічний комітет також повинен розробити критерії, яким повинні відповідати відходи для того, щоб вони підлягали прийманню до підземних сховищ. Ці критерії повинні враховувати, зокрема те, що відходи не повинні вступати в реакцію ні між собою, ні з гірською породою.
Така робота технічного комітету, за винятком пропозицій щодо стандартизації контролю, відбирання проб і методів аналізу, що стосуються додатків до цієї Директиви, які повинні бути ухвалені протягом двох років після набуття чинності цією Директивою, повинна бути завершена протягом трьох років з моменту набуття чинності цією Директивою і повинна бути виконана з урахуванням цілей, встановлених у статті 1 цієї Директиви.
2. Загальні принципи
Склад, здатність до утворення фільтрату, довгострокова поведінка та загальні властивості відходів, призначених до захоронення, повинні бути відомі настільки точно, наскільки це можливо. Приймання відходів на полігон може бути базоване або на переліках відходів, які підлягають чи не підлягають прийманню, що визначається їхньою природою і походженням, або на методах аналізу і граничних значеннях властивостей відходів, які підлягають прийманню. Майбутні процедури приймання відходів, описані у цій Директиві, повинні, наскільки це можливо, ґрунтуватися на стандартизованих методах аналізу відходів і граничних значеннях властивостей відходів, які підлягають прийманню.
Перед визначенням таких методів аналізу і граничних значень, держави-члени повинні принаймні скласти національні списки відходів, які підлягають чи не підлягають прийманню на кожному класі полігонів, або визначити критерії, яким повинні відповідати відходи для включення до таких переліків. Щоб бути допущеним до приймання на певний клас полігонів, вид відходів повинен бути у відповідному національному переліку або відповідати критеріям, подібним до тих, яким повинні відповідати відходи для включення до такого переліку. Такі переліки або еквівалентні критерії, разом з методами аналізу і граничними значеннями, надсилаються до Комісії протягом шести місяців з дати транспозиції цієї Директиви, або кожного разу, коли їх ухвалюють на національному рівні.
Такі переліки або критерії приймання слід використовувати для встановлення переліків для конкретних місць, тобто переліку відходів, які підлягають прийманню, як визначено у дозволі відповідно до статті 9 цієї Директиви.
Критерії приймання відходів згідно з референтними переліками або переліками для певного класу полігонів можуть бути базовані на іншому законодавстві та/або на властивостях відходів.
Критерії приймання на конкретний клас полігонів повинні бути обумовлені міркуваннями, що стосуються:
- захисту навколишнього середовища (зокрема підземних і поверхневих вод),
- захисту систем екологічного захисту (наприклад, протифільтраційні екрани та системи оброблення фільтрату),
- захисту бажаних процесів стабілізації відходів у межах полігона,
- захисту від небезпек для здоров’я людини.
Приклади критеріїв на основі властивостей відходів:
- вимоги до знань про загальний склад,
- обмеження кількості органічної речовини у відходах,
- вимоги чи обмеження щодо біорозкладності органічних компонентів відходів,
- обмеження кількості визначених, потенційно шкідливих/небезпечних компонентів (у контексті згаданих вище критеріїв захисту),
- обмеження щодо потенційної та очікуваної здатності до утворення фільтрату визначених, потенційно шкідливих/небезпечних компонентів (у контексті вищезгаданих критеріїв захисту),
- екотоксикологічні властивості відходів і утвореного ними фільтрату.
Критерії приймання відходів на основі їхніх властивостей, як правило, повинні бути найбільш деталізованими для полігонів інертних відходів і можуть бути менш деталізованими для полігонів відходів, що не є небезпечними, і найменш деталізованими для полігонів небезпечних відходів завдяки вищому рівню екологічного захисту в останніх двох випадках.
3. Загальні процедури для тестування та приймання відходів
Загальна характеризація і тестування відходів повинні бути базовані на такій трирівневій ієрархії:
Рівень 1:
Базова характеризація. Цей рівень полягає у ретельному визначенні, на основі стандартизованих методів аналізу та тестування поведінки, коротко- і довгострокової поведінки відходів з точки зору утворення фільтрату та/або характерних властивостей відходів.
Рівень 2:
Тестування на відповідність. Цей рівень полягає у періодичному тестуванні, за допомогою простіших стандартизованих методів аналізу та тестування поведінки, з метою визначити, чи відходи відповідають умовам дозволу та/або конкретним референтним критеріям. Тести зосереджуються на ключових змінних та поведінці, визначених на рівні базової характеризації.
Рівень 3:
Верифікація на місці. Цей рівень полягає у методах швидкої перевірки, щоб підтвердити, що відходи є тими самими відходам, які були піддані тестуванню на відповідність, і які описані у супровідних документах. Вона може складатися просто з візуального контролю вантажу відходів до та після розвантаження на місці захоронення відходів.
Кожен окремий вид відходів повинен, як правило, бути схарактеризований на рівні 1 і відповідати необхідним критеріям, щоб бути внесеним до референтного переліку. Щоб залишатися у переліку для конкретного місця, кожен окремий вид відходів повинен через регулярні інтервали часу (наприклад, щорічно) бути протестований на рівні 2 і відповідати необхідним критеріям. Кожен вантаж відходів, що прибуває до воріт полігона, повинен бути підданий верифікації рівня 3.
Деякі види відходів можуть бути постійно чи тимчасово звільнені від тестування на рівні 1. Причиною цього може бути технічна нездійсненність тестування, відсутність належних процедур тестування і критеріїв приймання, або відповідні положення законодавства, що мають переважну силу.
4. Настанови для попередніх процедур приймання відходів
До того моменту, як цей додаток буде повністю розроблений, обов’язковою є лише тестування рівня 3, а тестування рівня 1 і 2 застосовують настільки, наскільки це можливо. На цьому попередньому етапі відходи, що підлягають прийманню на певний клас полігонів, повинні або бути у національному обмежувальному переліку чи у переліку для конкретного місця для відходів такого класу, або відповідати критеріям, подібним до тих, які вимагаються для включення до переліку.
Для встановлення попередніх критеріїв приймання відходів до трьох основних класів полігонів або включення до відповідних переліків, можуть бути використані такі загальні настанови.
Полігони інертних відходів: до переліку можуть бути включені тільки інертні відходи, як їх означено у статті 2(e).
Полігони відходів, що не є небезпечними: щоб бути включеним до переліку, вид відходів повинен не підпадати під сферу застосування Директиви 91/689/ЄЕС.
Полігони небезпечних відходів: попередній приблизний перелік для полігонів небезпечних відходів складатиметься тільки з тих видів відходів, що підпадають під сферу застосування Директиви 91/689/ЄЕС. Однак, такі види відходів не повинні бути включені до переліку без попереднього оброблення, якщо вони мають загальний вміст потенційно небезпечних компонентів або здатність до утворення фільтрату таких компонентів достатньо високого рівня, щоб становити короткостроковий ризик професійних захворювань чи екологічний ризик, або перешкоджати достатній стабілізації відходів протягом проектного строку експлуатації полігона.
5.
6. Спеціальні вимоги стосовно металічної ртуті
Для цілей тимчасового зберігання металічної ртуті строком більше ніж 1 рік застосовуються такі вимоги:
A. Склад ртуті
Металічна ртуть повинна відповідати таким специфікаціям:
- вміст ртуті більше ніж 99,9 % за масою,
- відсутність домішок, здатних роз’їдати вуглецеву або неіржавну сталь (наприклад, розчин азотної кислоти, розчини хлористих солей).
B. Утримування
Контейнери, використовувані для зберігання металічної ртуті, повинні бути корозієстійкими та ударостійкими. Тому необхідно, щоб вони були без зварних швів. Зокрема, контейнери повинні відповідати таким специфікаціям:
- матеріал контейнерів: вуглецева сталь (мінімум ASTM A36) або неіржавна сталь (AISI 304, 316L),
- контейнери повинні бути газонепроникними та рідинонепроникними,
- зовнішня поверхня стінок контейнера повинна бути стійкою до умов зберігання,
- тип конструкції контейнера повинен успішно пройти випробування на падіння і випробування на герметичність, як описано у главах 6.1.5.3 і 6.1.5.4 Рекомендацій ООН з перевезення небезпечних вантажів, Посібник з випробувань і критеріїв.
Максимальний рівень наповнення контейнера повинен становити 80 % від ємності, щоб забезпечити наявність достатнього незаповненого об’єму і запобігти витіканню або перманентній деформації контейнера внаслідок розширення рідини через високі температури.
C. Процедури приймання
Прийманню підлягають лише контейнери, які мають сертифікат, що відповідає встановленим у цій секції вимогам.
Процедури приймання повинні відповідати таким вимогам:
- прийманню підлягає лише металічна ртуть, що відповідає зазначеним вище мінімальним критеріям приймання,
- контейнери повинні пройти візуальний контроль перед розміщенням на зберігання. Не підлягають прийманню контейнери, в яких виявлено ушкодження, протікання або корозію,
- контейнери повинні мати довговічне марковання (нанесене методом штампування), із зазначенням ідентифікаційного номера контейнера, матеріалу, з якого він виготовлений, маси в порожньому стані, реквізитів виробника і дати виготовлення,
- контейнери повинні мати перманентно прикріплену до них табличку із зазначенням ідентифікаційного номера сертифіката.
D. Сертифікат
Сертифікат, про який йдеться у підсекції C, повинен включати такі елементи:
- найменування та адресу утворювача відходів,
- ім’я та адресу особи, відповідальної за наповнення,
- місце і дату наповнення,
- кількість ртуті,
- чистоту ртуті та, за доцільності, опис домішок, у тому числі аналітичний звіт,
- підтвердження, що контейнери використовувались виключно для транспортування/зберігання ртуті,
- ідентифікаційні номери контейнерів,
- будь-які особливі коментарі.
Сертифікати повинні бути видані утворювачем відходів, або, у випадку відсутності такого, особою, відповідальною за управління цими відходами.
ДОДАТОК III
ПРОЦЕДУРИ КОНТРОЛЮ І МОНІТОРИНГУ НА ЕТАПАХ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТА ПІСЛЯЕКСПЛУАТАЦІЙНОГО ДОГЛЯДУ
1. Вступ
Ціллю цього додатка є встановлення мінімальних процедур моніторингу, здійснення яких покликане перевірити, що:
- відходи були прийняті на захоронення відповідно до критеріїв, встановлених для відповідної категорії полігона,
- процеси в межах полігона відбуваються бажаним чином,
- системи екологічного захисту функціонують належним чином,
- умови дозволу на діяльність із захоронення відходів дотримані.
2. Метеорологічні дані
Якщо держави-члени вирішать, що водні баланси є дієвим інструментом, щоб визначити, чи фільтрат накопичується в тілі полігона чи він витікає з ділянки назовні, рекомендується, щоб нижче наведені дані з моніторингу на полігоні відходів або з найближчої метеорологічної станції збиралися впродовж періоду, визначеного компетентним органом згідно зі статтею 13(с) цієї Директиви:
Етап експлуатації
Етап післяексплуатаційного догляду
1.1. Об’єм опадів
щоденно
щоденно, із сумарним підсумком за місяць
1.2. Температура (мінімальна, максимальна, на 14.00 за центральноєвропейським часом)
щоденно
середнє значення за місяць
1.3. Напрямок і сила переважних вітрів
щоденно
не вимагається
1.4. Випаровування (лізиметр) ( - 1 )
щоденно
щоденно, із сумарним підсумком за місяць
1.5. Атмосферна вологість (на 14.00 за центральноєвропейським часом)
щоденно
середнє значення за місяць
( - 1 ) Або іншими придатними методами.
3. Дані щодо викидів: контроль вод, фільтрату і газу
Проби фільтрату і поверхневих вод, за наявності, повинні відбиратись у репрезентативних місцях. Відбирання проб і вимірювання (об’єму та складу) фільтрату повинно здійснюватися окремо в кожній точці скидання фільтрату з ділянки. Покликання: Загальні настанови щодо технології відбирання проб, ISO 5667-2 (1991).
Моніторинг наявних поверхневих вод повинен здійснюватися щонайменше у двох місцях: одному, розташованому за потоком підземних вод вище полігона, і одному - нижче за потоком.
Моніторинг газу повинен бути репрезентативним для кожної секції полігона. Частота відбирання проб і аналізу вказана у наведеній нижче таблиці. У випадку фільтрату і вод, для моніторингу повинна братися проба, репрезентативна для їх середнього складу.
Частота відбирання проб може бути адаптована відповідно до морфології відходів на полігоні (відкритий насип, заховані в землю тощо). Це повинно бути конкретизовано у дозволі.
Етап експлуатації
Етап післяексплуатаційного догляду ( - 3 )
2.1. Об’єм фільтрату
щомісяця ( - 1 ) ( - 3 )
кожні шість місяців
2.2. Склад фільтрату ( - 2 )
кожні три місяці ( - 3 )
кожні шість місяців
2.3. Об’єм і склад поверхневих вод ( - 7 )
кожні три місяці ( - 3 )
кожні шість місяців
2.4. Потенційні викиди газу та атмосферний тиск ( - 4 )(СН 4 , СО 2 , О 2 , H 2 S, Н 2 тощо)
щомісяця ( - 3 ) ( - 5 )
кожні шість місяців ( - 6 )
( - 1 ) Частота відбирання проб може бути адаптована відповідно до морфології відходів на полігоні (відкритий насип, заховані в землю тощо). Це повинно бути конкретизовано у дозволі.
( - 2 ) Параметри, що мають бути виміряні, і речовини, що мають бути проаналізовані, варіюються залежно від складу захоронених відходів; вони повинні бути визначені у дозвільному документі та відображати характеристики відходів з точки зору утворення фільтрату.
( - 3 ) Якщо оцінення даних показує, що довші інтервали часу є однаково результативними, вони можуть бути відповідно адаптовані. При цьому, провідність фільтрату повинна завжди вимірюватись принаймні раз на рік.
( - 4 ) Ці вимірювання переважно стосуються вмісту органічного матеріалу у відходах.
( - 5 ) CH 4 , CO 2 , O 2 - регулярно, інші гази - за необхідності, відповідно до складу захоронених відходів, щоб відобразити їхні властивості з точки зору утворення фільтрату.
( - 6 ) Ефективність системи вилучення газів повинна перевірятися регулярно.
( - 7 ) На основі характеристик місця захоронення відходів, компетентний орган може визначити, що ці вимірювання не є необхідними, та надасть відповідну інформацію у спосіб, визначений у статті 15 цієї Директиви.
Пункти 2.1. і 2.2. застосовуються, тільки якщо здійснюють збирання фільтрату (див. додаток I(2)).
4. Захист підземних вод
A. Відбирання проб
Вимірювання повинні бути такими, щоб давати інформацію про стан підземних вод, на які може впливати видалення відходів, з принаймні одним місцем вимірювання за потоком підземних вод вище полігона та двома - нижче полігона. Їх число може бути збільшене на основі спеціального гідрогеологічного обстеження та потреби раннього виявлення випадкового потрапляння фільтрату в підземні води.
Відбирання проб повинно здійснюватися щонайменше у трьох місцях перед початком операцій із заповнення полігона, щоб установити референтні значення для майбутнього відбирання проб. Покликання: Відбирання проб підземних вод, ISO 5667, Part 11, 1993.
B. Моніторинг
Параметри, що мають бути проаналізовані у відібраних пробах, повинні бути зумовлені очікуваним складом фільтрату та якістю підземних вод на території. При виборі параметрів для аналізу, повинна бути врахована рухливість у зоні підземних вод. Параметри можуть включати індикативні показники, щоб забезпечити раннє виявлення змін в якості води ( - 8).
Етап експлуатації
Етап післяексплуатаційного догляду
Рівень підземних вод
кожні шість місяців ( - 1 )
кожні шість місяців ( - 1 )
Склад підземних вод
частота, прив’язана до конкретної ділянки ( - 2 ) ( - 3 )
частота, прив’язана до конкретної ділянки ( - 2 ) ( - 3 )
( - 1 ) Якщо рівень підземних вод коливається, частота повинна бути збільшена.
( - 2 ) Частота повинна базуватися на можливості здійснення коригувальний дій між двома відборами проб, якщо пороговий рівень досягнутий, тобто частота повинна визначатися на основі знань та оцінки швидкості потоку підземних вод.
( - 3 ) Коли пороговий рівень досягнутий (див. C), необхідно здійснити верифікацію шляхом повторного відбирання проб. Коли пороговий рівень підтверджений, повинен бути задіяний план дій у разі надзвичайних ситуацій (визначений у дозволі).
C. Порогові рівні
У випадку підземних вод, значні негативні екологічні наслідки, зазначені у статтях 12 і 13 цієї Директиви, слід вважати такими, що виникли, коли аналіз проби підземних вод показує значну зміну в якості води. Пороговий рівень повинен визначатися з урахуванням специфічних гідрогеологічних утворень у місці розташування полігона та якості підземних вод. Пороговий рівень повинен бути встановлений у дозволі, наскільки це можливо.
Спостереження повинні оцінюватися за допомогою контрольних схем з установленими контрольними правилами і рівнями для кожної свердловини нижче водоносного горизонту. Контрольні рівні повинні визначатися залежно від локальних варіацій якості підземних вод.
5. Топографія ділянки: дані щодо тіла полігона
Етап експлуатації
Етап післяексплуатаційного догляду
5.1. Структура і склад тіла полігона ( - 1 )
щорічно
5.2. Динаміка просідання рівня тіла полігона
щорічно
річний показник
( - 1 ) Дані щодо позиційного плану обумовленого полігона: площа, зайнята відходами, об’єм і склад відходів, методи захоронення, час і тривалість захоронення, розрахунок доступної залишкової місткості полігона.
6. Спеціальні вимоги стосовно металічної ртуті
Для цілей тимчасового зберігання металічної ртуті строком більше ніж 1 рік застосовуються такі вимоги:
A. Вимоги стосовно моніторингу, контролю та аварійних ситуацій
У сховищі повинна бути встановлена система постійного моніторингу випарів ртуті з чутливістю щонайменше 0,02 мг ртуті/м - 3 . Датчики повинні бути встановлені на рівні підлоги і на рівні стелі. Вона повинна включати систему візуального та звукового попередження. Стан підтримки системи повинен переглядатися щорічно.
Уповноважена особа повинна здійснювати візуальний контроль сховища та контейнерів принаймні раз на місяць. Якщо виявлені витоки, оператор повинен негайно вжити всіх необхідних заходів, щоб уникнути будь-якого викиду ртуті у навколишнє середовище та відновити безпеку сховища ртуті. Будь-які витоки вважаються такими, що мають значні негативні екологічні наслідки, як зазначено у статті 12(b).
Плани на випадок аварійних ситуацій та належне захисне обладнання, придатне для поводження з металічною ртуттю повинні бути доступними на місці.
B. Ведення обліку
Усі документи, що містять інформацію, зазначену в секції 6 додатка II і в пункті A цієї секції, у тому числі сертифікат, що супроводжує контейнер, а також документи стосовно відпуску зі сховища та відправлення металічної ртуті після її тимчасового зберігання, а також пункту призначення і передбаченого оброблення, повинні зберігатися щонайменше 3 роки після закінчення зберігання.
ДОДАТОК IV
ПЛАН ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ, ЯКИЙ МАЄ БУТИ ПОДАНИЙ ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 5(6)
План імплементації, який має бути поданий згідно зі статтею 5(6), повинен містити таке:
1. оцінку минулих, поточних і прогнозованих показників рециклінгу, захоронення та іншого оброблення муніципальних відходів і потоків відходів, з яких вони складаються;
2. оцінку імплементації планів управління відходами та програм запобігання утворенню відходів, запроваджених згідно зі статтями 28 і 29 Директиви 2008/98/ЄС;
3. причини, з яких держава-член вважає, що вона може не досягти відповідного цільового показника, визначеного у статті 5(5), в установлений у ній строк, та оцінення подовження строку, необхідного для досягнення такого цільового показника;
4. заходи, необхідні для досягнення цільових показників, визначених у статті 5(8) цієї Директиви, застосовні до держави-члена у межах подовженого строку, у тому числі відповідні економічні інструменти та інші заходи, що надають стимули для застосування ієрархії управління відходами, як визначено у статті 4(1) і в додатку IVa до Директиви 2008/98/ЄС;
5. графік імплементації заходів, визначених у пункті 4, визначення компетентного органу, відповідального за їх імплементацію, та оцінку їх індивідуального внеску в досягнення цільових показників, застосовних у випадку подовження строку;
6. інформацію про фінансування управління відходами відповідно до принципу «забруднювач платить»;
7. заходи щодо підвищення якості даних, у відповідних випадках, з метою кращого планування та моніторингу стану управління відходами.
__________
( - 1 ) Директива Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи та про скасування деяких директив (ОВ L 312, 22.11.2008, с. 3).
( - 2 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1013/2006 від 14 червня 2006 року про перевезення відходів (ОВ L 190, 12.07.2006, с. 1).
( - 3 ) ОВ L 175, 05.07.1985, с. 40. Директива зі змінами, внесеними Директивою 97/11/ЄС (ОВ L 73, 14.03.1997, с. 5).
( - 4 ) ОВ L 158, 23.06.1990, с. 56.
( - 5 ) ОВ L 30, 06.02.1993, с. 1. Регламент зі змінами, внесеними Регламентом (ЄС) № 120/97 (ОВ L 22, 24.01.1997, с. 14).
( - 6 ) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 від 16 лютого 2011 року про встановлення правил і загальних принципів стосовно механізмів контролю державами-членами здійснення Комісією виконавчих повноважень (ОВ L 55, 28.02.2011, с. 13).
( - 7 ) ОВ L 20, 26.01.1980, с. 43. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 91/692/ЄЕС (ОВ L 377, 31.12.1991, с. 48).
( - 8 ) Рекомендовані параметри: pH, TOC, феноли, важкі метали, флюорид, AS, нафта/вуглеводні.
{Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua/. Оригінальний текст перекладу }
{Джерело: https://eur-lex.europa.eu/. Текст англійською мовою }