Згідно частини 3, для потреб обчислення вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111, держави-члени можуть, відносно кредитних установ, які використовують Багатовекторний метод фінансової застави згідно статей з 90 по 93, у якості альтернативи використанню повних або часткових виключень, дозволених згідно підпунктів (f), (g), (h) та (o) частини 3 статті 113, дозволяти таким кредитним установам використовувати вартість, нижчу ніж вартість ризикової уражуваності, проте не нижчу ніж сукупність повністю скорегованих вартостей ризикової уражуваності їх ризикових уражуваностей з боку клієнта або групи сполучених клієнтів.
Для цих потреб, "повністю скорегована вартість ризикової уражуваності" означає таку вартість, яка була обчислена згідно статей з 90 по 93, враховуючи зменшення кредитного ризику, корегування волатильності та будь-яку невідповідність терміну *
погашення (E ).
У разі, якщо кредитна установа застосовує цю частину, підпункти (f), (g), (h) та (o) частини 3 статті 113 не застосовуються до такої кредитної установи.
2. Згідно частини 3, кредитна установа, якій дозволено використовувати власні оцінки LGD та конвертаційні коефіцієнти для класу ризикової уражуваності згідно статей з 84 по 89, може отримати дозвіл, у разі це відповідає вимогам компетентних органів щодо оцінювання впливів фінансової застави на їх ризикові уражуваності окремо від інших аспектів щодо LGD, визнавати такі впливи при обчисленні вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111.
Компетентні органи задовольняються відповідністю оцінок, вироблених кредитною установою з метою використання для зменшення вартості ризикової уражуваності для потреб відповідності положенням статті 111.
У разі, якщо кредитній установі дозволено використовувати свої власні оцінки наслідків фінансової застави, вона повинна здійснювати це на основі, яка відповідатиме підходу, ухваленого для обчислення вимог до капіталу.
Кредитні установи, яким дозволено використовувати власні оцінки LGD та конвертаційні коефіцієнти для класу ризикової уражуваності згідно статей з 84 по 89, та яка не обчислює вартість їх ризикових уражуваностей, використовуючи метод, зазначений у першому пункті, може отримати дозвіл на використання підходу, встановленого у частині 1, або виключення, встановленого у пункті (o) частини 3 статті 113 для обчислення вартості ризикових уражуваностей. Кредитна установа використовує лише один з цих двох методів.
3. Кредитна установа, якій надано дозвіл на використання методів, описаних у частинах 1 та 2, для обчислення вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111, проводить періодичні стрес-тести щодо своїх концентрацій кредитного ризику, включаючи відносно реальної вартості будь-якої отриманої застави.
Ці періодичні стрес-тести досліджують ризики, що виникають в результаті потенційних змін ринкових умов, які могли б негативно вплинути на достатність власних коштів кредитних установ, та ризики, що виникають в результаті реалізації застави у стресових ситуаціях.
Кредитна установа задовольняє вимоги компетентних органів відносно того, що проведені стрес-тести є адекватними та відповідними для оцінювання таких ризиків.
У випадку, якщо такий стрес-тест показує більш низьку вартість отриманої застави, ніж вона могла б бути дозволена для урахування згідно частин 1 та 2, дозволена вартість застави, яка потребує визнання, при обчисленні вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111 зменшується відповідним чином.
Такі кредитні установи включають наступні статті до їх стратегії для концентраційного ризику:
(a) методи та процедури для дослідження ризиків, які виникають в результаті невідповідностей щодо терміну погашення між ризиковими уражуваностями та будь-яким кредитним захистом по таких ризиковим уражуваностям;
(b) методи та процедури у випадку, якщо стрес-тест відображає більш низьку можливу вартість продажу застави ніж та, яка була врахована згідно частин 1 та 2; та
(c) методи та процедури, пов'язані з ризиком концентрації, який виникає в результаті застосування методик зі зменшення кредитного ризику, та, зокрема, довгих непрямих кредитних ризикових уражуваностей, наприклад, з боку одного емітента цінних паперів, які були отримані у якості застави.
4. У разі, якщо наслідки застави визнаються згідно частин 1 або 2, держави-члени можуть розглядати будь-яку забезпечену частину ризикової уражуваності як таку, що відноситься до емітента застави, а не до клієнта.